Читати книгу - "Впізнай мене, Мар'яна Доля"

Я пригадав, як наступного ранку, після того, як Ніка пішла, не витримав і приїхав до того розкішного будинку на узбережжі. Почувався прохачем, коли спинив автівку трохи далі від будинку Зотова, дочекався, поки відчиняться ворота, звідти виїде чорний джип і  помчить вулицею. А потім вийшла Ніка з пультом, що зачиняв ворота. 

Я вискочив з машини і швидкою ходою попрямував до неї. ЇЇ і без того великі очі розширились:

 — Стасе, що ти тут робиш?

 — Я приїхав по тебе, — сказав, беручи її за руку.  — Вибач, що образив… Я дуже кохаю тебе! Не хочу, щоб ти прибирала чужі будинки. В мене є трохи заощаджень, візьму ще кредит і відкриємо тобі кав’ярню чи ресторанчик. Ти ж хотіла таке? Я пам’ятаю…

Ніка зітхнула, дивлячись мені в очі.

 — Я погана людина, — промовила вона. — Недобре вчинила з тобою. Краще на ті гроші відкрий приватну клініку. Чи аптеку…

 — Ти кохаєш його?  — я стиснув її долоню. — Чи він змусив тебе?

 — Ні, він не змушував мене ні до чого… Я залишилась тут сама. 

 — Зрозуміло, — я опустив голову. — Вибач, що потурбував.

Почувався повністю спустошеним, як пробита шина, з якої вийшло все повітря. 

 — Це ти мене вибач, — вон раптом обійняла мене міцно-міцно, я відчув аромат її волосся і не втримався, припав губами до її губ.  Почув солоний смак. То були сльози.

 — Чому так? — я взяв долонями її обличчя і дивився в заплакані очі. Був наче в улюбленій з дитинства казці “Снігова королева”, тільки тепер у ролі зачарованого хлопчика Кая була Ніка. Моя. Єдина. Яку я незворотньо втратив, сам не знаючи чому. І зараз намагався добитися відповіді, ніби, якби вона все розказала, це щось змінило б…

Але Ніка лише похитала головою, вивільнилася з моїх рук і пішла до подвір’я. Вже зачиняючи хвіртку, востаннє глянула на мене. Помахала рукою — і зникла з очей…

***

 — Мабуть, подібну історію хоча б раз переживала кожна людина, — сказав замислено старий власник ресторану.  — У мене теж є спогади про дівчину, яка обрала іншого. 

 — Так, — я механічно кивнув.  — Певно, ви маєте рацію..

 — Якщо всі ці люди пережили важкі часи і живуть далі, почуваючись щасливими в інших стосунках, то й ти все подолаєш.Я бачу, що ти сильний…

 — Я хочу забути її, — сказав я. — Лише сьогоднішній день якось пережити, а далі неодмінно буде легше. Знаєте, як кажуть — щоб виплисти на поверхню, треба досягти дна і відштовхнутися від нього. Так-от, мені здається, що я вже досяг цього дна. Залишається тільки відштовхнутися від нього і виринути на поверхню…

 — А що за день сьогодні? — запитав мій співрозмовник. 

 — Сьогодні… — я нахилив голову і ковтнув слину, яка чомусь здалася дуже гіркою. — Сьогодні вона виходить заміж…