BooksUkraine.com » Сучасна проза » Характерник 📚 - Українською

Читати книгу - "Характерник"

159
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Характерник" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 68
Перейти на сторінку:
у Дикого поля, то його часто, незважаючи на ліс і сім ставків, спустошувала орда, захоплюючи Ковалів та Коваленків у ясир, і там, у неволі, вони бездоганно вивчали татарську мову. Якби тепер усі вони були живі — і батько, і дід, і прадід, і прапрадід, і далі до сьомого коліна, то можна було б на Січі мати цілий Товмацький курінь. Сірко давно переконався, що їхній Товмач балакає татарською краще за самих кримчаків, і не міг намилуватися, як той допитує бранців: вони йому слово — він їм п’ять, вони йому дві слові — він їм десять. До того ж Товмач завжди мав у руці замашного малахая, хоча вживав його рідко.

Цього разу полонених татар було шестеро, а товмацький Товмач проти них сам-один. Правда, чоловічина нівроку: якщо всіх шістьох бранців скласти докупи, то оце якраз такий був Товмач. Татари сиділи на лаві й тремтіли, мов козячі хвости на вітрі. А коли зайшов курінний Добривечір сказати Сіркові, що з послами він побалакав, бранців кинуло в холодний піт. Вони подумали, що цей здоровило з кулаями, як ядра, прийшов їх допитувати.

Поки Товмач перечитував листи, Сірко спав. Учора на ніч він викурив чималеньку порцію сонної потерті, і йому досі непогано спалося. Це нікого з козаків не дивувало. Всі знали, що Сірко уві сні думає. Тобто спить і бачить не сон, а те, що йому треба. Ось і тепер кошовий, не розплющуючи очей, сказав Товмачеві:

— Спитай у них, як їм мій кум Петро Дорошенко? Наш правий[29] гетьман.

— Кили-бирди гетьман Дорошенко? — переклав Товмач.

— Кили-бирди Дорошенко якши, — схвально закивали татари.

— Та певно ж, що якши, — сказав Сірко. — Під руку салтана пішов. Ану ж бо спитай у них, як їм лівий гетьман Самойлович?

— Кили-бирди гетьман Самойлович? — витовмачив Сіркові слова Товмач.

— Кили-бирди Самойлович бошуґ, — наморщивши носи, похитали головами татари.

— Вони кажуть, що Самойлович собака, — переклав Товмач.

— Добре, — сказав Сірко, все ще не розплющуючи очей. — Тоді передай їм, що ми спровадимо їх у Чигирин до мого кума Дорошенка.

— Може, краще візьмемо за них викуп? — спитав Товмач.

Але Сірко вже спав. Розмова з татарами — кили-бирди — нагадала йому облюбовану Келеберду, і сон в одну мить переніс його в це благословенне містечко, що лежало на Божій долоні.

— Викуп, кили-бирди, завжди краще, — сказав Добривечір.

Так за читанням листів і день минув. Наступного ранку, коли Чадуєв і Щоголєв збиралися на козацьку раду, до них знову прийшли Добривечір та Хведько Срібний і повідомили, що сьогодні теж не виходить. Багато козаків пішли смолити чайки, поки пригріло сонечко, значні діди-райці позастуджувалися, бо ніде так швидко не застуджується старий чоловік, як на теплому сонечку, коли зарані скидає жупан, щоб погріти старечі кості. Тож рада збереться завтра.

Ще через день Добривечір і Хведько Срібний нарешті покликали послів у січове містечко, але виявилося, що не на велике коло, а лише на попередню нараду в кошового Сірка. Так у них завжди ведеться: спершу збирається старшина та інші значні військові товариші, щоб вирішити, які питання виносити на велике козацьке коло.

Отже, зібралися в курені Сірка. Прийшли суддя Степан Білий, писар Андрій Яковина, прийшов осавул, тільки не гетьманський Черняченко-Чорний, а січовий осавул Харко Білецький. Підоспів Лук’ян Андрієць, без палички, його очі вже прорізалися вузькими шпаринами. Зібралися й курінні отамани, значні козаки, довбиш Дробаха і, звичайно ж, діди-райці, хай і застуджені, але як же без них.

Коли всі розсілися і роздивилися на послів ближче, Сірко звернувся до москвинів із такими словами:

— Ну ж бо, розкажіть нам, і ти, Василю Чадуєв, і ти, Семене Щоголєв, повідайте чесному товариству, яким случаєм прийшли ви до нас? Яке таке царське веління привело вас на Запорожжя? З вашого хвилювання і поспіху бачу, що то щось дуже важливе й нагальне. Чи не його величність царевича ви прийшли привітати, поклонитися в ноги синові Олексія Михайловича?

Чадуєв і Щоголєв в один голос відповіли, що ніякий він не царевич і не государевий син. Це самозванець-безбожник, брехун і перевертень, що посмів назватися святим ім’ям!

І вони знов почали гудити-ганити царевича найгіршими словами, від яких у козаків в’яли вуха і наїжачувалися вуса. Посли присяглися, що самі були на похороні малолітнього царевича Симеона Олексійовича, а цей дурисвіт, що приплентав із Дону з ворохобником Івашкою Міюскою[30], сам є прихвоснем бунтаря й богохульника Степана Разіна. Він теж заслуговує тільки на те, щоб його четвертували й розвісили на Болоті в Москві на пострах іншим пройдисвітам і святотатцям.

Сірко їм здивувався і відповів:

— Навіщо ж так одразу на московське болото спроваджувати царевича, якого ви ще й в очі не бачили? Ви б спочатку поглянули на нього, переконалися, що, може, це одне лице з царем Олексієм Михайловичем, тоді б вам язик не повернувся гудити цю святу страстотерпну людину. Що у вас за звичай такий — неславити та оббріхувати тих, кого ви не бачили? Зустріньтеся спершу з царевичем, переконайтеся, що він — дві краплі води святої з Олексієм Михайловичем, тоді, може, й раду козацьку не треба буде скликати. Вклякнете перед ним на коліна, попросите прощення та й підете на своє болото.

Тоді посли нахабно спитали в Сірка, чи він хоч бачив коли-небудь государя у вічі.

Кошовий відповів, що чого ж би він не бачив царя, якщо ось тільки-но позаторік білгородський воєвода боярин Григорій Ромодановський підступом та оманою запроторив його в Сибір, а торік цар помилував, заплативши за Сірка дві тисячі червінців тому-таки Ромодановському. Вони, посли, мусили б добре це знати. Чи вже забули?

Сірко заплющив очі. Це була його невигойна рана, ота московська неволя. Коли на лівому березі посипалися гетьмани, як гнилі груші з дерева, коли козаки у гніві розтерзали Брюховецького за те, що закликав в Україну московських воєвод правити містами й містечками, а після Брюховецького впав Демко Многогрішний, ось тоді заговорило честолюбство в Сіркові. Якщо такі вахлаї один за одним стають на гетьманство, то чому б йому самому не взяти булаву в свої руки? Його й козаки повсякчас підбивали до цього, дивуючись, чому Сірко досі не гетьман, якщо не знає ні ганьби, ні поразок у військових промислах. Та не встиг Сірко про це ще й подумати, як звістка про його наміри долетіла до Москви. Цар

1 ... 27 28 29 ... 68
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Характерник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Характерник"