Читати книгу - "Алтин-толобас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечорами, наскакуючи в конюшні на мішок із соломою й тикаючи в нього з різних позицій шпагою (цю екзерцицію необхідно проробляти щоденно, аби не втратити гнучкості тіла та вправності), фон Дорн уявляв, що він знищує ввесь сонм підлих московитів, і говорив своїм ворогам так:
— Ви гадаєте, що навіки поховали мене у вашому смердючому болоті? Поклали в труну, забили цвяхами і зверху присипали сирою російською землею? Ми, європейці, для вас — безглузді, без'язикі виродки, nemtszi, кожного такого за версту видно? Кажете, у вас не траплялося досі, щоб іноземець із Москви назад у Європу втік? Хто пробував — швидко ловили, били батогами, рвали ніздрі та в Сибір. Нічого, тварюки довгобороді, такого німця, як Корнеліус фон Дорн, ви ще не зустрічали. Піду від вас, утечу, хрін з гірчицею вам усім у горлянку! Поверну собі волю, добуду багатство і з кривдником поквитаюся, dolg platezchom krasen.
А Диспозиція у Корнеліуса була ось яка.
За рік, до наступного літа, вивчити російську мову — та так, аби не могли пізнати іноземця. Московську одежу було припасено: каптан, гостроверху шапку, юхтові чоботи. Скоро, місяців за два-три, час буде бороду відпускати.
А головний пункт Диспозиції полягав у тім, аби з Москви не з порожніми руками втекти, побитим собакою, а при трофеях і цілковитому душевному вдоволенні.
Того дня, коли піддячий Іноземського приказу Федько Ликов, од кого всі кривди та образи, з якоїсь потреби з'явиться в присутствіє при «великім наряді», тобто в казенному царському каптані з Оружейної палати, підстерегти хапугу в тихому кутку, яких у Кремлі чимало. Бахнути раз по лобі, щоб обм'як. Каптан, суціль золотом тканий, з перлинним коміром і рубіновими ґудзиками з нього зняти, шапку з соболями та алмазним аграфом теж. От і буде відшкодування за відібраний капітанський чин, за недоплачене жалування та вкрадені підйомні. З величезними відсотками.
Вистачить і батьковому будильнику на належні хороми, і брату Клаусу на відродження Теофельса залишиться. Солодше за все те, що мерзенного Федька за пропажу царського добра будуть довго батогами сікти, поки не відшкодує збитки до останньої копійки. Згадає, lahudrin syn, «Корнійка Фандоріна».
До свого переінакшеного на туземний лад прозвання поручик звик не відразу. Вимовити «Cornelius von Dorn» росіянам чомусь було не до снаги. Тепер він відгукувався й на Корнія Фондорнова, і на Корнійка Фондоріна. Нехай. Недовго терпіти лишилося.
Насамкінець, перед тим як іти до Стешки обідати, Корнеліус затіяв головну на сьогодні вправу: вогняний бій ротним шикуванням. Ця батальна премудрість була його власним винаходом, предметом особливої гордості.
Почалося з того, що мало хто з російських мушкетерів виявився придатним для стрільби. До поручика фон Дорна через несправність зброї та відсутність куль з порохом солдати стріляти не вміли зовсім. Коли, здихавшись капітана Овсійка й сяк-так налагодивши мушкети, Корнеліус уперше повів роту на стрільбище, вийшло кепсько. Перед тим як натискати на спускову скобу, мушкетери хрестились і мружили очі, а двоє (сам же й недодивився) забули в стволі шомполи, через що одному вибило око, другому відірвало пальці. Щоправда, за каліцтво поручику нічого не було, в московитському війську це справа звичайна, та довелося навчати стрільби кожного солдата поодинці. Зате вже тепер — хоч в армію до принца Конде, червоніти за таку роту не доведеться.
Мішені фон Дорн звелів устромити в землю біля глухої стіни занедбаного лабазу: сто жердин у руку товщиною — нібито як турецькі яничари.
За командою «Рота, до палби становис!» солдати забігали, вишикувалися чотирма шеренгами, кожний на своєму місці. У першій шерензі кращі стрільці, за ними, в потилицю, заряджальники.
Верховий боярин під'їхав ближче, став біля арапа. Тепер можна було розгледіти й лице: різкі сухі риси, ніс із горбинкою, а брови при сивій бороді чорні. З усього видно, вельми поважна людина.
Корнеліус глянув скоса на вельможу. Кланятися, lomati schapku чи ні? За військовим статутом на навчаннях необов'язково. Ну, якщо необов'язково — так і нічого.
Одвернувся, махнув тростиною:
— Пали!
Чим гарне було фондорінське шикування — ніяких наказів од командира більше не вимагалося. Стрільба велася не залпами, а вільно, коли хто ліпше прицілиться. Пальнув, а ззаду вже новий споряджений мушкет подають, і так без перерви. За хвилину мушкетер із першої шеренги до чотирьох пострілів робить — та не наосліп, як заведено в усіх арміях, а з користю і смислом.
Красуючись перед боярином і рештою глядачів, Корнеліус сів на барабан, закинув ногу на ногу і навіть люльку закурив. Гуркіт, дим, од жердин тріски летять, а командир знай собі позіхає — мовляв, мені тут і робити нічого.
Трьох хвилин не минуло, а від сотні мішеней незайманими десятків півтора лишилося. Були яничари, та всі полягли.
Корнеліус дмухнув у глиняний свисток, чутний навіть крізь стрілянину. Мушкетери відразу рушниці до ноги.
— Багінет! — крикнув фон Дорн.
Солдати ввіткнули в дула довгі багнети.
— Атака, марш-марш!
І тут уже Корнеліус недокурену люльку відклав, шпагу з піхов вихопив і вперед.
— Ура-а-а!
Вмить рота змела останніх безсловесних турків к розтакій матері.
Коли фон Дорн знову вишикував розпалених, із чорними від порохового диму обличчями солдатів, хтось іззаду торкнув його за плече.
Недавній арап, лицем іще чорніший мушкетерів, сказав по-російськи (Корнеліус спершу чистоті мови позаздрив, а вже потім дійшов змісту):
— Поди-ка. Шляпу поправь и иди. Ближний государев боярин Матфеев с тобой говорить желает.
Фон Дорн тростину впустив, заходився капелюха вирівнювати. Так от що це за вельможа! Найперший російський міністр, певно, що й канцлер, найголовніший царський радник, конетабль усіх московських армій Артамон Сергійович Матфеєв!
Коли б знаття — неодмінно поклонився б, шия не переломилась би. 1 на барабані розв'язно, нога на ногу, розсиджуватися б не слід було, та ще з люлькою.
Крокуючи, як на параді, наблизився до великої людини, витягcя тятивою, капелюха з пір'ям зірвав. Витріщився знизу вгору ревно, як належить. За московитським артикулом називатися й доповідати начальству не годиться. Запитають, хто такий — тоді й відповідай.
— Добре командуєш, капітане, — сказав канцлер, дивлячись на фон Дорна холодними блакитними очима. — Ніколи такої спритності не бачив. Ти хто? Якого полку?
— Хрестьяна Лібенавіна полку третьої мушкетерської роти поручик Корнійко Фондорн! — гаркнув Корнеліус без запинки й майже без акценту.
— Німчин? — запитав боярин і зразу, не очікуючи відповіді, задав іще декілька запитань, так що стало видно — людина розуму гострого, нетерплячого. — Скільки років, як до Росії виїхав?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алтин-толобас», після закриття браузера.