Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

— Оце буде мій.

І голуб одразу перекинувся хлопцем. Чорт сердито каже чоловікові:

— Ну, бери його собі! Візьми й шістсот срібних!

Потім повернувся до леґеня:

— Ти у мене навчився всьому, але вважай, аби я тебе не спіймав на фіглях. Якщо спіймаю тебе на фіглях — біда буде!

Чоловік, щасливий, привів сина додому. Ще й грошей приніс. Хлопцеві не можуть нарадуватися.

Минуло пару тижнів, і син каже:

— Няньку, завтра підемо на торг.

— Нащо, як ми бідні? Нам нічого ані продавати, ані купувати.

— Не журіться — скоро будемо багаті. Я перекинуся у вепра-годованика й поженете мене на торговицю. Та не просіть за мене ні менше, ні більше — лиш тисячу срібних.

Ледве появилися на торзі, купці їх зразу обступили і запитують:

— Що просите за вепра?

— Тисячу срібних — ні більше, ні менше.

Стільки грошей жоден купець не мав. Лише під вечір появився багатий м'ясник і виплатив дідові тисячку. Каже:

— Ну, чоловіче, можеш іти додому, будеш добре жити.

Вепра посадили на віз і повезли. Перед корчмою зупинили коней і йдуть погоститися. М'ясник глянув на вепра і каже:

— Ба, чи не втече десь той веприсько?

Але вепр спокійно лежав і не рушався. А як купці почали в корчмі пити-гуляти, він учинився голубом і полетів геть. Ще скоріше був дома, як батько.

Чоловік дуже зрадів, коли побачив хлопця:

— Синку, я журився, що ти там зостанешся.

— О ні, няньку, я навчився розуму!..

Знову минуло кілька днів, і хлопець каже батькові:

— Няньку, завтра ідемо на торг. Я стану красним жеребцем. Та щоб ви не продали мене разом з кантарем. Як продасте разом з кантарем, тоді мене більше не побачите. А просіть за мене повну яму срібних, яку я копитом виб'ю.

Привів чоловік на торг жеребця. Почали збігатися купці. Питають:

— Що просите за коника?

— Повну яму срібних, яку він виб'є копитом.

Ніхто з купців не мав стільки грошей. Раз іде великий пан, а то був Охвай.

— Що, діду, — за жеребця?

— Яму грошей, яку виб'є копитом.

Пан не торгувався, а коли жеребець вибив величезну яму, засипав її сріблом-золотом.

— Бери собі гроші.

Чоловік зрадів і з радості забув за кантар. Доки вибрав із ями всі гроші, пан уже був далеко. Айбо старий наздогнав купця і загойкав:

— Я кантар не продавав! Поверніть мені кантар!

Пан засміявся:

— Ой, дідику, кантар продається разом з конем.

Зажурився чоловік і грошам не радий, опустив голову і йде плачучи додому.

А пан веде жеребця. Привів його до кузні, де працювало дванадцять ковалів.

— Чи ви мені підкуєте коня?

Старший відповів:

— Ми підкуємо, лише як заплатите?

— Добре заплачу.

— То як вам треба підкувати?

— Треба прибити такі підкови, щоб кожна важила по дванадцять центнерів.

— Ми зробимо і такі підкови, якщо маєте багато грошей.

— Я маю досить!

Ковалі почали кувати підкови. А вони мали служницю, що носила із криниці воду залізо гартувати. Черпає вона воду і каже жеребцеві:

— Ой неборе конику, якби ти знав, які на тебе готують підкови?

Понесла відра, вилила на гаряче залізо і знову прийшла до криниці, погладила жеребця:

— Ей, конику, конику, як ти будеш тягати такі страшні підкови?

Тоді жеребець проговорив:

— Дівчино, зніми з моєї шиї кантар.

Служниця зняла. А він зробився рибою і скочив у криницю. Нечистий про це знав. Він зробився гадом і поліз у криницю. Хлопець швидко перемінився на голуба і тікає! Але чорт зробився яструбом — і за ним! Ось, ось догонить голуба, але той залетів через вікно у царську палату. Принцеса швиденько закрила вікно, щоб голуб не міг вилетіти і дуже йому рада. Наказала зробити красну клітку й добре годує голуба, гладить його і не розлучається з ним ні вдень, ні вночі.

Але коли вона засинала, голуб робився леґенем і їв страву, приготовлену для принцеси. Завжди поїдав так, що в тарілці нічого не лишалося.

Служниці дивуються:

— Ба, що це наша принцеса так смачне їсть?

І принесли більше, щоб не була голодна.

Принцеса теж дивується:

— Чому несете так багато?

— Тарілки все порожні залишаються, і ми боїмося, що ви голодні.

— Я не голодна, я завжди лишаю їжу на столі, — каже їм принцеса. І думає собі: «Ба, хто це після мене поїдає? Мушу підстерегти…»

І замкнула двері, а ключа сховала.

Після вечері лягла в свою постіль і вдала, що спить… Але вона не спала, все глипала у той бік, де стіл. Раз уночі вийшов із клітки голуб, став прекрасним леґенем і сів за стіл.

Дівчина потихеньку встала з постелі, помалу підкралася до столу і схопила леґеня за руку.

— Що ти за один?

— Я той і той, — і все їй розповів.

— Ну, ти — мій, а я — твоя! Я ні за кого не віддамся, лише за тебе.

З того часу вони кожний день зустрічалися і дуже любилися. А до царя приходили принци, графи, барони і сватали його доньку. Цар закликав доньку й каже:

— Тобі час заміж виходити, ти вже молодиця. Вибирай собі, котрий тобі любий, котрий тобі до серця.

Але принцеса опустила голову:

— Няньку, я вже засватана, мій суджений уже давно прийшов.

— Де він? Ти нам нічого не казала.

— Няньку, мій суджений — голуб у клітці…

— Який голуб?! Що ти вигадуєш?

— Той голуб, що влетів у моє вікно. Няньку, я за другого ніколи не вийду, лише за нього хочу…

Дівчина просила-молила свого батька віддати її за голуба. Що мав робити цар? Мусив дати згоду.

Принцеса взяла голуба на руку і пішла до міста купити одяг. Почали готувати весілля. Напекли, наварили, навезли напоїв, найняли музик.

Голуб дав дівчині перстень:

— Цього персня щоб ти нікому не дала!..

Скоро в царському палаці з'явився й Охвай — прийшов як гусляр.

— Пресвітлий царю, — каже, — я чув, що у вас буде весілля.

— Так, так… робимо весілля.

— То візьміть мене і моїх цімборів тусляти. Кращих музикантів не знайдете.

— Та що ви за музику будете просити?

— Нам не треба ні срібла, ні золота лише принцесин перстень, що у неї на лівій руці.

— Нехай буде, — погодився цар.

І Охвай на другий день привів своїх музик. Ну, нічого. Грали цілий день, і Охвай просить платню. Цар закликав доньку:

— Дай гудакам перстень, який маєш на лівій руці. Ми так домовлялися.

Дівчина згадала, що голуб їй наказував нікому не давати того персня. І сказала:

— Няньку, цей перстень — подарунок від мого молодого. Я