Читати книгу - "Господар"

Арвід ремонтував всюдихід. Ми подумали, що він йде напитись холодної води. Руки в нього були у мазуті. Він ще витер їх ганчіркою. Отож він пішов прямісінько до колодязя, а потім побіг, як буває, коли людині не терпиться від спраги. Ми чомусь дивились йому вслід, наче хтось наказав нам дивитись. Люк був відкритий, бо колодязь доводилось час від часу поглиблювати. Арвід уже був коло самісінького колодязя, і в нас склалося враження, ніби йому не потрібно води, він просто щось згубив і тепер шукає, може, фотокартку милої. Потім він кинувся в отвір головою вниз.

— А Мейсі?..

— Мейсі зробив це через два дні. Він ще допомагав витягати Арвіда, точніше те, що з нього лишилося. П’ятдесят метрів польоту в темряві… Арвіду розпороло кишки об один з гаків, на які ми чіпляли троси, коли чистий ли колодязь. Мейсі був напідпитку, а в такому стані люди повторюють чужі вчинки, наче мавпи…

Капітан корабля витер масні губи паперовою серветкою і сказав:

— Нічого жахливого в цій історії я не бачу. Сонячний удар і стан оп’яніння. Адаптація, мушу вам сказати, ніколи не буває повною. Людина ніколи не звикне до іншої планети, що б вона там не говорила. Тільки в поганеньких романах адаптуватись — раз плюнути, все одно що звикнути до морської капусти. Я от чого літаю? Треба дітей на ноги поставити, сина й дочку. Жінка сама мене випихає, а мені від однієї думки, що доведеться топтати ногами цей червоний грунт, аж усе в животі перевертається.

«Червоний грунт? Дивно, я й не помітив», - здивувався Сава.

— Любий капітане… — вкрадливо почав Анастас, облишивши свої долоні. — Дідько з нею, тією адаптацією, вибачте на слові, хай грім мене поб’є, але Арвід і Мейсі померли не через те, що були слабаками!

— А через що вони загинули, юначе?

- їх хтось покликав з колодязя. Більше я нічого не скажу І

— Бо більше ви нічого не знаєте! — гаркнув раптом Неоптолем. — Ви там не були і покиньте дикунські вигадки! Ми приїхали сюди займатися ділом, а не ритись у підсвідомості. Галюцинації бували тоді у всіх і у вас теж будуть, подивлюся, що ви будете витворяти, коли я вас замкну в ізоляторі!

— Даруй, Неоптолеме, — обізвався Свейн. — У мене виникло питання: Мейсі долетів до води?

— Ні. Його занесло в бокову нішу. Помер від розриву серця. Але яке це має значення?

— Ніякого. Просто цікаво, наскільки схожі ці випадки…

Дальшої розмови Сава не чув, бо його знудило, і він покинув товаришів. Полощучи рота, хлопець глянув у дзеркало — блідий як стіна.

— Уже? — спитав співчутливо Анастас, що чекав його за дверима.

— Вже. Я собі одразу уявив. Ми ж сьогодні заглядали в колодязь.

— В Неоптолема така тактика: попереджати. На тебе, бачу, подіяло, а я ще здуру ляпнув про голос.

— Я хочу спати.

— Я теж хочу. Слухай, ти не знаєш, чим треба мастити пухирі? Свербить страшенно.

— Пошукаєм в аптечці. Завтра одягай рукавиці.

— В таку спеку?! А ти?

— У мене шкіра груба, — посміхнувся Сава, і йому до болю захотілось вийти в сад, лягти горілиць на широку лавку, заплющити очі.

І знати, що ніщо від цього не зникне: ні шелестливі дерева з широким листям, ні пелюстки квітів, ні вітер, теплий і свіжий водночас…

— До Свейна варто придивитись… — сказав Анастас. — Цікавий чоловік. Ти знаєш, що він працював лікарем у божевільні?

— А Пітер? Він теж якийсь дивний…

— Пітер? — скривився Анастас. — Я його розкусив. Він тут неофіційний керівник.

— Як? А Неоптолем?

— А так! У кожній експедиції є свій донощик. В університеті у кожній групі. Якщо тобі це невідомо, то ти боже теля. Цивілізація без донощиків — не цивілізація. Це все одно, що будинок без каналізації.

— Дивно, одначе. Він так щиро працював сьогодні. Мені допомагав…

— Вся різниця між ним і нами, що йому платять за щирість, а нам ні. Коли ми повернемось звідси, він втратить до нас будь-який інтерес, навіть перестане вітатись. В них професійна алергія на людей, про. яких вони знають все.

Вони ходили далеко в степ, якщо цю виснажену бозна-якими катаклізмами рівнину можна було назвати степом. Отак після сніданку й пішли без нічого, взявши лише капелюхи від сонця. З будинку здавалось, що рівнина гладенька, як стіл, але то був оптичний обман. Безліч улоговин, пагорбів — озирнешся і не побачиш станції.

— Казна-що, — зітхнув Анастас. — Ні флори, ні фауни. Теж мені вибрали місце. Геодезисту буде вдосталь роботи… Що ти там надумав, Саво?

— Нічого. Мені це не здасться таким уже мертвим. Скоро прийдуть ласки і в нас буде робота.

— Ти їх чекаєш, наче дощу.

— Для дощу досить наготувати посудину, а для ласкїв цього мало.

— Ми їх принаймні напоїмо. Є ж колодязь…

Їм одразу ж згадалася вчорашня розповідь Неоптолема. Анастас нахилився за камінцем і, покрутивши його в руках, шпурнув подалі.

— Хоч якийсь звук…

Не встиг він цього сказати, як виразно почулося лопотіння, наче вони сполохали невидимого птаха. Потім знову залягла тиша.

— А може, тут є і фауна, і флора, тільки невидимі для людського ока? — пожартував Сава.

— Твоя гіпотеза може зацікавити лише Свейна. Шепнем йому на вухо, бо Неоптолем знову заведеться про галюцинації.

— Більше не кидай нічого, добре? — раптом попросив Сава.

— Як хочеш! Все одно ми зараз топчемо невидимі квіти й бджоли, які не кусаються лише тому, що не хочуть, щоб хтось знав про їхнє існування.

— На нашій планеті все інакше, — зауважив Сава. — Вона більше схожа на Землю…

— Яку ніхто не бачив і не побачить.

— Чому ти так думаєш? Можна ж її колись відвідати. Я читав: раніше літали туди.

- Іди від мене…

— Я думав, ти знаєш… Це всі знають.

- Іди…

Сава сів просто на землю, яка ставала потроху гарячою. Сонце, одне на дві планети, було для Селії нещадне.

«Який я дурний, — подумав Сава. — Чого я сюди приперся? Мені треба тихої, спокійної місцини, де все росте й цвіте. Я ж уже не повернуся таким, як був. Звідси не вертаються».

— Анастасе! — крикнув він. — Анастасе!

— Ого-го-го! — відізвався той.

— Ого-го-го!

Сава біг, доки весь одяг не став на ньому мокрий.

Коли Анастаса не стало, Саві все одно вчувався його голос, сміх і він думав про нього, наче той ось-ось мав повернутись.

Селія кишіла привидами. Поки вони чекали ласків, приймаючи радіограми з трьох станцій, Сава спробував висіяти трохи насіння. Це не було експериментом, оскільки в принципі земля вважалась придатною для обробітку, але користі з землеробства практично не