Читати книгу - "Аптекарка"

— Доріт, що б ти порадила? Як скинути з грудей оту зміюку?

Вона задумалася.

— Важко сказати. Можливо, без Левіна нічого не вийде. Він у цій ситуації має стовідсотково бути на твоєму боці. Ну, такі вони, чоловіки, ― братаються з усіма, кого бачать. Але краще скажи, у тебе немає для мене радісної новини?

— Ти ж сама знаєш, що будеш першою, хто про це довідається. Зараз я не вагітна.

Доріт мене обійняла.

— Усе вийде, тут треба мати трішки терпіння. Ти через це така депресивна?

Я похитала головою, і якусь мить ми мовчки подрібнювали боби.

З таким аскетичним життям, яке в нас було на той час, точно не завагітнієш, але, можливо, це й на краще. Бо хто захоче прив’язувати себе до такого вітрогона?

Доріт угадала частину моїх думок.

— Ти ще на весіллі дулася на Марґо, бо та вішалася на всіх, а найбільше — на благородного Левіна, чи не так?

Я не відповідала. У деяких справах Доріт була моїм другим «Я»: вона теж вивчала фармацію і так само дуже прискіпливо стежила за чистотою. Вона теж розумілася на кухонній хімії та дуже любила малесенькі пляшечки, флакончики й шухлядки, але стосовно одного ми ніколи не доходили згоди — моїх чоловіків. У Доріт був справді добрий чоловік, слухняність якого, зумовлену віком, вона жартома заперечувала, але то був серйозний партнер, який добре заробляв і якого можна було ставити в приклад. Доріт залюбки з цим погоджувалася. Персонажі, з якими я мала справу до цього, були їй просто огидними.

Вона розцінила моє мовчання як підтвердження своїх слів. Доріт відчула, що вийшла на слід.

— Знаєш, Гелло, — почала вона знову, — нещодавно я прочитала таке: «Сексуальність — це влада, а влада за своєю природою агресивна». Мудро сказано, чи не так?

— І який з цього можна зробити висновок? — іронічно перепитала я.

— Там думка розвивалася ще далі, — сказала Доріт. — Добра воля, надійність, вірність, мораль і таке інше нічного не варті, якщо в гру вступає секс — природа значно сильніша, ніж усі наші гуманістичні та християнські заповіді.

— Я мала б радіти твоїй філософії?

— Навпаки, — відповіла вона. — Ти мала би придивитися до Марґо. Вона має над Левіном владу і, найпевніше, над тобою також, адже ти надто сильно нервуєшся через це дурне стерво. Якщо вона поводиться непристойно, то прожени її геть!

На вечірку, звісно ж, прийшло не так багато людей, як на весілля — не було родичів, знаменитостей чи поважних осіб. Щоправда, свою директорку я таки запросила, бо справді її любила. Вона прийшла із сором’язливим солом’яним удівцем, постійним клієнтом нашої аптеки Павелом Зібертом.

Я до останнього була зайнята різними клопотами: готувати їсти, прибирати, протирати склянки. Коли у двері подзвонив перший гість, довелося перевдягатися зі швидкістю вітру. Я придбала собі нову сукню — зрештою, я не бідна, а ще краще сказати — багата. Тож на мені був шовк та кашемір, прабабусине гранатове намисто в шість рядів й італійські черевички на дуже високих підборах, щоб здаватися трохи вищою. Ходити на підборах спершу було незвично, адже, незважаючи на невисокий зріст, я досі носила лише практичне взуття на пласкій підошві.

Власне кажучи, чоловік мав би звернути увагу на мій новий образ, але він цього не зробив. Він вітав гостей, наливав шампанське й теревенив, поки ми з Доріт розставляли квіти у вази.

Марґо з’явилася лише тоді, коли вже зібралися всі гості. Я гадала, що вона вдягне те саме чорне вбрання, у якому отруїла моє весілля. На ній же був золотий бюстгальтер, собачий нашийник довкола шиї та вузькі чорні шкіряні штани. Ззаду, на рівні сідниць, у шкірі були прорізані дірки. Вона досягла бажаного ефекту: всі одразу ж завмерли й споглядали за цим видовищем із розгубленістю або ж ледь вгамованою хіттю. Я почала шукати Дітера й нарешті побачила, як він сперся на стіну позаду всіх. Він спостерігав за реакцією публіки з незворушним виразом обличчя. Павел Зіберт теж забився у кут, де читав щось зі старого рецептурного зошита мого діда.

До мене прослизнула Доріт.

— Ґеро вважає її плюгавою, але ти тільки глянь, як він вибалушив свої очі!

Я помітила, що хлопці та чоловіки моїх подруг обмінювалися думками про Марґо пошепки, але у всіх були такі ж вирячені очі, як і в Ґеро, ба навіть більше — дехто навіть обережно торкався тих дірочок. Левін сяяв від гордості, немов то була його власність. Я мало не врізала йому у всіх на очах.

Моя директорка теж збагнула всю ситуацію. Вона підійшла до нас із Доріт зі склянкою в руках:

— Вона краде у нас публіку, вам не здається? — сказала вона. — Гелло, я б хотіла подивитися будинок. Зимовий сад просто казковий…

Я не могла показати весь будинок, тож обмежилася кількома приміщеннями. До речі, я підлаштувала все так, що на відстані, коли мої слова були чутні Марґо, сказала своїй керівниці:

— Ремонт у квартирі нагорі починається наступного місяця. Там будуть спальня, гостьова та дитячі кімнати.

— Це правильне рішення, Гелло, — відповіла мені директорка, — якщо ви заздалегідь подбаєте про дитячі кімнати. Я свого часу пропустила свій момент.

Моя керівниця була розлучена і не мала дітей, але завдяки верховому коневі завжди видавалася щасливою жінкою.

З величезним задоволенням я помітила, що Марґо усе зрозуміла. Було видно, що мої слова її добряче образили. «Ось і добре, — подумала я. — Скоро ти сама звідси виселишся».

А втім, Марґо не була аж такою дурною,