Читати книгу - "Дарксіті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хороше ім’я.
— Так звали її матір. Вона померла…
Куди ми їхали? Остін сказав нам адресу, але що далі? Кого ми — мішені номер один у цьому місті — збирались врятувати?
— Наша доля нам не належить, — похмуро провадив своє Остін. — Коли ми народжуємось і ростемо — ми належимо обставинам. Батькам, опікунам — кому завгодно, хто скаже нам, що знає, як треба жити у цьому паршивому світі. І ми ростемо із цим.
Він закашлявся. Я зиркнув назад — сидіння під Остіном ставало червоним від крові.
— Нас б’ють, на нас кричать, нас примушують. Не встигнеш і оком змигнути, як ти уже у тюрмі. І мєнти тримають тебе на короткому повідку. А дружки, котрим на тебе насрати, витягують тебе, щоб потім трахати по повній програмі. І що тут може належати тобі? Хіба, потім, коли ти виживаєш і сам починаєш когось використовувати, бити і ганяти, ти розумієш, що життя могло би скластись по-іншому. Що ти міг би бути господарем своєї долі. Але уже пізно. Пізно вдавати, що ти ватажок зграї — ти лише старий вовк, котрого скоро загризе молодняк.
— Остін, послухай мене. Нам треба вижити. А ти, мені здається, розм’як.
— Не знаю, як тобі про це сказати, Раґнар… У мене тут невелика дірка у животі. Біль такий, що я трохи забуваю деякі речі, — криво посміхнувся бандит.
— Джо? Джо?!
— Що? — сіпнувся нарешті водій. — Я не чую на це вухо! Що ти хочеш?
— Нам треба до лікаря.
— Добре. Це три квартали звідси.
— Погнали!
Що далі? Який план? Я все більше розумів, що тепер вся відповідальність на мені. Остін важко поранений і навряд чи виживе. Джо? Я зиркнув на цього величезного бійцівського пса. Цей ще протримається. Тікати йому нікуди. Окей, окей… Мальдіні. Потрібно зв’язатись із цим смертником.
Через кілька поворотів вулиці ми опинились у глухому провулку. Я вийшов, оббіг автомобіль і взявся за нашого ватажка. Остін застогнав від болю, але пошкандибав до дверей. Бах-бах — це Джо «лагідно» постукав у двері.
Відчинилось віконечко і на нас глянули чиїсь божевільні очі.
— Г’ю, відкривай. У нас поранений.
— Джо! Раґнар!
Очі схвильовано забігали, але замок клацнув і на порозі перед нами постав сивий розпатланий чоловік. Він силувано посміхався:
— Заходьте!
Ми занурились всередину. Це була підпільна операційна. Кілька тісних приміщень, наповнені сигаретним димом і запахами медикаментів. Скільки бандитів тут випустило дух? Безліч. Можна всі стіни завісити фотографіями.
— Ведіть його у операційну, а я йду руки помию, — скомандував доктор писклявим голосом.
Ми потягнули Остіна за собою, а Г’ю зник десь у бічній кімнатці.
— Ох, бля, як хріново пацани… Як же це хріново бути простріленим, — пожалівся наш ватажок опинившись на операційному столі.
— Розумію тебе, старий. Тримайся, — промовив я до нього і повернувся до здорового вуха Джо. — Нам треба зв’язатись із Мальдіні.
— То подзвони йому. У мене нема телефона, — зітнув плечима Дробовик.
— У мене також! Чорт, Остін, набери Мальдіні.
Тремтячою рукою Остін дістав свій телефон і почав щось клацати. Через мить він простягнув мені слухавку.
— Раґнар, тепер ти тут головний, — в’яло посміхнувся він.
— Добре, — буркнув я і взяв телефон.
Лунали довгі гудки. Важко дихав наш ватажок. Десь за стіною лилась вода у крані. Ніхто не відповідав.
— Алло?
— Алло, це Раґнар… із Міранди. Людина Остіна…
Я відійшов кілька кроків від мужиків (скільки дозволяло мініатюрне підвальне приміщення).
— Що тобі треба? — відповів мені грубий голос.
— Я можу поговорити із Мальдіні?
— Ні.
— Якого хера?… Міранду розтрощили. Приїхали люди Драка і все змішали…
— Ти один вижив? — перебив мене співрозмовник.
— Ні. Ще Джо і Остін. Остін сильно поранений.
— Ми також чекаємо Драка, — промовив голос, і я відчув безмежну приреченість у цих словах.
— Будуть переговори?
— Не думаю… Ми всі тут, як в окопі. Озброєні до зубів.
— Мальдіні з вами?
— Так. Він готовий прийняти свою долю. І ми з ним.
Запала пауза. Я зиркнув на Джо і Остіна — ті про щось шепотіли між собою.
— Раґнар? — промовив голос.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарксіті», після закриття браузера.