Читати книгу - "Таврований"

Йосип Віссаріонович розпорядився щодо обіду. Переодягнувся. І поки не приїхали гості, пішов на улюблену західну терасу, яка виходила в сад. Сів. Закурив люльку. Підставив обличчя променям сонця, що заходило. І згадав…

У зв'язку з хворобою Ленін переїхав у Горки. Частіше за інших соратників його там відвідував Сталін. Ленін довіряв йому більше, ніж Троцькому. Лев Давидович запальний, не вміє грати в команді, кидається з однієї крайності в іншу, поводиться зарозуміло, любить встати в позу. Він порядком всім набрид. Всю роботу по керівництву партією Ленін доручив Йосипу Віссаріоновичу.

У квітні 1922 року Сталіна обрали до Політбюро і Оргбюро ЦК РКП (б), а також Генеральним секретарем партії. Спочатку він лише керував апаратом, тоді як лідером партії і уряду формально залишався Ленін.

Майбутнє країни залежало від Політбюро. В нього в двадцяті роки крім Леніна і Сталіна входило ще п'ять людей: Троцький, Зінов'єв, Каменєв, Риков та Томський. Усі питання вирішувалися більшістю голосів, які належали «трійці»: Зинов'єву, Каменєву та Сталіну.

З них за здібностями Сталін перебував на третьому місці. Він рідко висловлював свою думку. Завжди тримався в тіні. Не цікавився питаннями бюро і не розбирався в них. Одного разу, коли його запитали по голосуванню, Йосип Віссаріонович відповів цілком серйозно:

— Не важливо, хто як голосує. Важливо, хто як підраховує голоси.

Такою відповіддю спантеличив навіть своїх найближчих соратників.

Політбюро доручило генсеку стежити за здоров'ям Леніна, щоб йому надали спокій, не хвилювали справами. Він домагався, щоб умови дотримувалися. Контролював лікарів, секретарів Леніна і навіть його дружину. Коли Надія Костянтинівна в обхід вказівок Сталіна дозволила надиктувати чоловікові записку і передала до секретаріату, Йосип Віссаріонович, не соромлячись у виразах, влаштував їй такий рознос, що вона цілу ніч провела в істериці. З такою грубістю вона у своєму житті ще ніколи не стикалася.

Ленін дізнався про це. Написав генсеку лист, в якому загрожував розірвати відносини. Сталін спокійно прочитав його і дав відповідь, у якій стверджував, що він не хотів завдавати образ, а просто нагадав Надії Костянтинівні про її відповідальність за здоров'я чоловіка.

Йосип Віссаріонович добре знав, що вождь слабкий, вже не в змозі вести активну діяльність і майже не зважав на нього. І мало не позбувся кар'єри.

Уже після смерті Леніна зачитали його заповіт, де Володимир Ілліч писав: «Сталін занадто грубий, і цей недолік, цілком терпимий в середовищі і в спілкуванні між нами, комуністами, стає нетерпимим на посаді генсека. Тому я пропоную товаришам обдумати спосіб переміщення Сталіна з цього місця і призначити на це місце іншу людину, яка у всіх інших відносинах відрізняється від тов. Сталіна тільки однією перевагою, саме, є більш терпимою, більш лояльною, більш ввічливою і більш уважною до товаришів, менше примхливості…».

Тільки завдяки захисту товаришів по службі, Зінов'єва і Каменєва, Йосипа Віссаріоновича залишили генеральним секретарем партії. У той час і Зінов'єв, і Каменєв ще не розуміли потенційних можливостей свого соратника, чим відгукнеться для них і для всієї країни таке рішення.

Сталін розправився з усіма своїми опонентами, які йому заважали, прийшов до безмежної влади. Він не мав ні хорошої освіти, ні здібностей, він мав тільки амбіції: бути необмеженим володарем у своїй державі. Вище Іоанна Грозного…

Прислуга Сталіна вже знала, що готувати господареві. Він був невимогливий в харчуванні, але не терпів, коли на столі не стояли м'ясні страви, овочі і фрукти, різноманітні спиртні напої, в тому числі кілька кращих сортів грузинського вина.

У великій кімнаті дачі, де він проводив весь свій час після роботи, стояв довгий обідній стіл. На килимі, який займав майже всю кімнату. Трохи ближче — столик і два стільці, під стінками — столики, крісла. На одному із столиків стояв патефон.

Біля стіни — диван, де зазвичай спав господар.

Стіни були «під дерево», підлога — паркетна.

Незабаром приїхали Молотов і Ворошилов, за ними — Єжов, кілька високопоставлених офіцерів наркомату оборони.

Після смерті дружини він майже не зустрічався з родичами, в тому числі зі Світланою, Василем та Яковом — зі своїми дітьми.

Сім'ю йому замінили політичні соратники, з якими він проводив цілу добу.

Всі запрошені були в зборі. Не вистачало тільки секретаря Московського міськкому партії Микити Сергійовича Хрущова. Сталін запросив усіх за стіл. Семеро одного не чекають. Але вождь насторожився. Хто він такий, що дозволяє собі спізнюватися?!

Він запрошував соратників до себе на обіди та вечері. Але всі вже давно звикли, що це був наказ. Не дозволяли собі ослухатися. Це могло мати для них непоправні наслідки.

— Що будемо пити? — Запитав Йосип Віссаріонович.

— Вино! — Майже одноголосно відповіли присутні.

Більшість з них не шанували сухі грузинські вина, без яких не обходився господар, але намагалися не подавати виду.

Молотов виголосив довгий тост. Всі випили. Йосип Віссаріонович не квапився. Зробив невелику паузу. Тільки потім випив невелику стопку вина.

— Климент, — звернувся до Ворошилова. — Не соромся. Бачу, тобі хочеться гусятини.

Климент Єфремович відразу ж покуштував шматок. Тільки після цього Йосип Віссаріонович поклав собі на тарілку гусятину.

Страви господареві готували приставлені до нього повара, перевірені люди, які працювали в тісному контакті з органами держбезпеки. Для Сталіна заготовляли спеціальні продукти високої якості, кожне блюдо перевіряли на собі. Але він не соромився ненав'язливо перевірити, як подіє їжа на його соратників. Тільки потім вживав її сам.

В кімнату заскочив Микита Сергійович. Молодий повний чоловік у сірому костюмі при краватці. З круглим усміхненим обличчям і світлими русявим волоссям. Відразу підбіг до господаря.

— Вибачте, товаришу Сталін!

— У тебе є важливіші справи? — Запитав його той з розстановкою, з помітним грузинським акцентом,