Читати книгу - "Таврований"

— Вибачте, товаришу Сталін. Затримали у в'язниці.

За столом всі посміхнулися.

— Товаришу, Єжов, — сказав Йосип Віссаріонович. — Поясніть, в чому справа? Які претензії у наркомату внутрішніх справ до секретаря міськкому партії?

— Немає.

— Міськком стежить, щоб органи держбезпеки дотримувалися законності при затриманні членів партії, — відповів Микита Сергійович.

— І як?

— Все, як годиться.

Сталін розплився в усмішці. Це він подав ідею, щоб партійні комітети перевіряли органи НКВС. Демократія і є демократія. Треба дотримуватися її принципів. І йому імпонувало, що молодий секретар міськкому партії Москви уважно ставиться до його ініціативи.

Микита Сергійович дійсно затримався у в'язниці. Він боявся, що на обіді у Йосипа Віссаріоновича може виникнути питання, як секретарі райкомів, міськкомів і обкомів партії відвідують в'язниці і перевіряють правильність дії органів. Хрущову, як студенту, не вистачало одного дня, однієї години, щоб вислужитися перед вождем. Показати, що він бездоганно виконує його вказівки. І ось довелося затриматися. Те, що він побачив, його вразило. Зустрів там свого давнього знайомого. Разом навчалися в Промакадемії.

Той слізно просив допомогти:

— Микита, витягни мене звідси.

— Розберуся. Постараюся допомогти.

— Микитка, ти знаєш, я чистий, — став той на коліна.

Хрущов пообіцяв допомогти, щоб тільки заспокоїти ув'язненого. Коли вийшли з камери, звернувся до свояка Сталіна, начальника ОГПУ Московської області Реденса:

— Я його давно знаю. Який злочин він скоїв?

— П'ятдесят восьма стаття.

— Він каже, що нічого не порушував.

— Брешуть вони все. А почнеш розбиратися детальніше, стільки спливає…

Чоловік сестри дружини Сталіна не знав, що його самого чекає така ж трагічна доля. Справа була тільки за часом.

Микита Сергійович не міг прийти до тями. У такій же ситуації легко міг опинитися він сам. Розслідували, судили і приводили вирок у виконання по суті одні й ті ж люди. Трійка з числа працівників органів.

«Іду до Сталіна. Розповім йому про все. Незаконно. Незаконно. Страждають невинні люди. Поставлю чекістів на місце. Щоб знали, хто в цій країні господар. Вся влада належить партії. Тобто нам», — думав Микита Сергійович.

Офіційно партія в цій країні керувала всім. У тому числі органами держбезпеки. Але насправді виходило по-іншому. Керівники партії були безсилі проти НКВС. Всі були безсилі. Крім однієї людини, яка визначала і долю караючих органів. Її ім'я — Сталін.

Микита Сергійович вловив пильний погляд сірих очей Єжова. Коротуна. Меншого з усіх маленьких людей, що сиділи у великій кімнаті. Микола Іванович загострив на ньому погляд сірих, невиразних очей.

Микита Сергійович потанцював на місці. Він хотів сказати вождю, що ні за що посадили його доброго знайомого, за якого він згоден поручитися, але знову подивився на Миколу Івановича. Маленького, але залізного наркома. На Молотова, Ворошилова. Всі вони марили ворогами народу. І зараз одне непродумане слово може його самого зробити їх противником.

Тому він відповів словами Роденса:

— Кажуть, що не винні. А починаєш розбиратися, стільки всякого спливає…

Єжов відвів від нього погляд. Його обличчя розпливлося в усмішці.

Ворошилов звично додав собі в тарілку гусятини. Він і припускав, що Микита іншого не скаже. При зустрічах з секретарем Московського міськкому Климент Єфремович незмінно заводив розмови про ворогів, цих негідників, які засіли в трудових колективах, намагаються нишком вколоти радянську владу, а, може, і змістити її.

У Микиті знаходив свого полум'яного послідовника.

— Не дочекаються, — впевнено говорив Хрущов. — Народ не допустить.

Не встиг Микита Сергійович сісти за стіл і виправдатися за свою затримку, як вже трохи захмелілий В’ячеслав Михайлович Молотов виголосив:

— Микиті штрафний!

Йосип Віссаріонович налив усім сухого грузинського вина. Причому, собі змішав біле з червоним.

Микита Сергійович не терпів «кислушки». Частенько після неї вони з соратниками «наздоганялися» горілкою.

Спитав несміливо:

— Можна біленької?

Всі засміялися. У тому числі Йосип Віссаріонович. Налив стопку.

— Штрафний йому, — підставив стакан Ворошилов.

Сталін налив повну склянку.

Хрущов встав:

— За здоров'я натхненника наших перемог геніального товариша Сталіна!

Микита Сергійович не витримав офіційного застілля першим. Не протримався хоча б для виду. Його відразу потягнуло на подвиги. Звернувся до Ворошилова.

— Де гармошка, Клим?

Климент Єфремович вичікувально глянув на Сталіна. Той перебував у хорошому настрої і в знак згоди кивнув головою.

Через кілька хвилин принесли гармошку. Середнього зросту, приємної зовнішності, з уже розчервонілим обличчям, Климент Єфремович звично узяв у руки гармошку, розгорнув і згорнув її, пробіг пальцями по клавішах.

Полилася лірична мелодія. Микита Сергійович не втримався, встав з-за столу:

— Вріжте, Климент Єфремович, що-небудь потанцювати.

Він вже заклав руки за спину, вирівнявши спину і піднявши біляву велику голову, пританцьовував, роблячи ногами різні хитромудрі па. Його масивна фігура легко пересувалася по паркетній підлозі.

— Яблучко! — Пролунало.

Нарком оборони заграв «Яблучко». Деякі йому підсвистували. Інші голосно плескали в долоні. Повний Микита Сергійович Хрущов з неймовірною легкістю пустився в танок. Він пройшовся по колу, бив себе долонями по каблукам. Потім і зовсім пустився навприсядки. Присутні заплескали в такт танцю. Хтось заспівав: