Читати книгу - "Таврований"

Йосип Віссаріонович з задоволенням відкинувся на спинку стільця, погладжував вуса. Як і інші, він дивувався, як це повний Микита з такою легкістю присідає. Він йому якось говорив, що вже шнурки на взутті зав'язує з трудом.

Микита Сергійович з червоним обличчям, захеканий, піднявся на весь зріст. Заклав руки за спину. Під гучні оплески пройшов останнє коло.

Обід затягнувся до пізнього вечора. Йосип Віссаріонович проводив гостей.

Ті не спішили покинути дачу.

Маршал Ворошилов ніяк не міг потрапити у двері.

Сталін засміявся.

— Втратив орієнтацію, гармоніст?

— Градусом ударило по голові, Коба.

— Добре, що не прикладом, — голосно сказав той.

Наказав постелити йому на дивані в тій же кімнаті, де сиділи за столом. Пахло спиртним, овочами, гусятиною і міцною кавою. Йосип Віссаріонович наказав провітрити приміщення.

Сам узяв трубку і вийшов на терасу. На вулиці вже було темно. Він всівся на плетеному кріслі, дістав трубку і закурив. Посміхнувся.

Ну, дає секретар Московського міськкому партії. Ну і Микита. Ну і шут. Повеселив від душі. У чоловічій кампанії всі старалися показати таланти, хто на що здатний. Але Хрущова навряд чи хто переплюне.

Він сидів на терасі, милувався красою літнього вечора. Місто шуміло автомобільними гудками, іншими звуками, спалахували трамвайні дроти на стиках. Він сидів і думав, що це його місто, його неосяжна країна. Без нього не вирішується жодне питання. Та й хто в змозі вирішити? Вони!? Згадав Молотова, Ворошилова, Хрущова. Вони лише виконавці. Без нього вони ніщо. Загинуть, як сліпі кошенята.

Скільки він доклав зусиль, щоб зробити з Клима видатного полководця, наркома оборони, перед яким би схилявся народ. Щоб люди знали, що Сталіна оточує не аби хто, а видатні сини своєї країни.

Коли повернувся в кімнату, її вже провітрили і привели в порядок. Про обід до пізнього вечора залишилися одні спогади. На столі лежали документи і література, з якою він повинен ознайомитися. Йому вже, як завжди, постелили на дивані, де він зазвичай спав. Дача займала велику площу, мала багато кімнат. Але він, зазвичай, обходився одною. В побуті був невимогливий. Користувався тільки найнеобхіднішим.

Москвичі відпочивали, деякі вже лягали спати, а у нього починалася друга половина робочого дня.

Охорона та працівники дачі очікували його розпоряджень. Він перевірив, чи все потрібне на місці. Віддав розпорядження начальнику охорони, який стояв струнко біля столу:

— Всі вільні!

Це означало, що без виклику в кімнаті ніхто не повинен з'являтися. Охорона несла службу на вулиці.

Він швидко пробіг документи, передані на його розгляд. Взявся за літературу. За його вказівкою йому підготували літературу, її попередньо проглянули фахівці. Олівцем були підкреслені основні місця, на які слід було звернути увагу.

Він пробіг книгу, щоб повніше вловити зміст.

Глибокої ночі Сталін, нарешті, склав усі свої папери на великий обідній стіл, роздягнувся і завалився на диван. Міцно заснув. Але через кілька годин прокинувся, відчувши приплив енергії. Йому захотілося жінку. І він пошкодував, що вигнав недавно постільну. Хороша була дівка. Розуміла його з півслова. Але не вміла тримати язик за зубами.

Нічого. Берія вже знайшов нову робітницю. Дівчину з грузинської селянської родини. Кров з молоком. Дику козу, яку вже встигли приборкати.

Він згадав про дурочку, ідиотку, яка не зрозуміла свого щастя, так зрадницьки пішла з життя. По суті, встромила ніж у спину. Він згадав Надію Аллілуєву. У всьому звинувачував її. Не допускав думки, що в цьому є і його вина.

Встав з ліжка, сів у крісло. У дворі біліло від ліхтарів. Сяйво проникало в його кімнату.

Йосип Віссаріонович не став включати світло. Відкрив вікно. Закурив люльку.

На наступний день Йосип Віссаріонович явився в Кремль, коли деякі чиновники вже пообідали. Вся країна потребувала його, але ніхто не смів порушити спокій вождя. Його терпляче чекали, знаючи, що товариш Сталін працював всю ніч і йому треба відпочити.

В той же день посол Японії в СРСР Сігемицю відвідав радянський наркомат закордонних справ і знову в категоричній формі зажадав відвести радянські війська з висоти. Москва відкинула вимоги Токіо.

Через кілька днів японці повторили свої претензії на висоти. При цьому посол заявив наркому закордонних справ СРСР Литвинову, що його країна має права на дану територію, в іншому випадку Японія повинна буде прийти до висновку про необхідність застосування сили.

У відповідь японський дипломат почув, що успішного застосування цього засобу він у Москві не знайде. Вузол протиріч затягнувся. Обстановка загострювалася з кожним днем.

Щоб не піднімати зайвий галас, Василь Костянтинович Блюхер зібрав комісію штабу фронту. Про неї знало лише вузьке коло осіб. Поставив перед нею завдання: конкретно розібратися, хто порушив кордон. Члени комісії тут же відправилися на місце, щоб оперативно розібратися у всьому і доповісти Блюхеру.

Доповідь була короткою і чіткою. Наші прикордонники порушили маньчжурський кордон в районі сопки Заозерна на кілька метрів, що спричинило за собою виникнення конфлікту біля озера Хасан.

Навіщо затівати збройний конфлікт? Все можна спокійно вирішити шляхом переговорів з японцями. Василь Костянтинович взяв листочок, накидав текст телеграми. Перш, ніж відсилати її, викликав начальника штабу Штерна.

Той пробіг чернетку.

— Що сказав з цього приводу нарком оборони? — Поцікавився.

Він знав про дзвінки Ворошилова.

— Ніяких переговорів з японцями.

— В даному