Читати книгу - "Німа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що? Навіть їй не допоможеш? — запитую, коли вона нарешті зупиняється.
Це було не за правилами моєї піддослідної — ось так тікати. Зазвичай вона влазить у бійки, бере силою те, що вважає своїм, бореться до останнього. Невже я настільки недооцінила її? Невже вона стала настільки слабкою?
— Стули пельку!!! — прокричала мені.
Тасіта несамовито волала на всю вулицю, розігнавшись, вона вдарилася об стіну будинку. І ще… І ще… Урешті впала навколішки й, закинувши руки, почала гамселити ними по стіні. Заюшилася кров’ю, але продовжувала бити. І кричала… кричала так, ніби помирає…
Сліз не було.
Просто безсилля перед ситуацією.
— Тасіта? Господи, Тасіто, що сталося? — Жар нарешті помітив її й підбіг, гублячи квіти, якими хотів підійняти настрій дівчині.
Коли він спробував торкнутися її, Тася сахнулася.
— Не смій! Не чіпай! — потім, уставши з колін, додала трохи спокійніше, змученим голосом. — Не сьогодні, добре?
— Заспокойся! — Він несподівано рішуче схопив її за лікоть, щоб подивитися на руки. Він був злий. — Ну що ти наробила?
Тася мовчала. Вона безсило притислася лобом до його плеча.
— Звариш мені чаю?
Жар скрушно зітхнув.
— Звісно.
Вони повільно пішли до під’їзду.
— Але ти все одно мені не потрібен…
— Звісно… — видихнув Жар.
Він дивився на маківку моєї психопатки, моєї хворої на всю голову — моєї піддослідної.
Його очі були дуже теплі.
3.02Ранок почався зі звичного головного болю. Знову похмілля. Знову пересохло в роті й хочеться пити.
— Доброго ранку… — з-під ковдри висунулася скуйовджена голова Жара.
— О боже… Ми з тобою не?.. — Тася скривилася. Не те щоб її це хвилювало. Але таких речей не траплялося вже два роки.
— Ні, — швидко відповів хлопець. — Я просто вирішив зостатися з тобою. Ти вчора була вкрай пригнічена. Не хотів залишати тебе на самоті. Потім ти напилася і я поклав тебе спати. Вибач, випадково заснув поряд.
— Що, думав покінчу з собою? — гмикнула.
Підняла руки й здивовано поглянула на бинти.
— Ти не вмієш правильно робити перев’язку. Ти в курсі? Треба було починати попід великим пальцем і накладати далі поверх долоні. Дуже недбало…
— Не думав. Просто хотів бути поряд, — пропустив повз вуха її слова про перев’язку. Смачно позіхнув і сонячно посміхнувся. — У тебе тут теж картини. Я вчора розглядав їх, коли ти заснула. Знаєш, якщо полотна на кухні можна назвати талановитими, то тут… Це просто шедеври… Правда, хотілось би полагодити ті, що ти склеїла. Нормально полагодити. Хоча… Вони навіть так гарні. Є щось поїсти?
Тася згинала й розгинала пальці.
— Ще й доволі туго. Бинти не накладають на напружену руку, — пробубоніла. — Хочеш їсти — чеши додому. Я не фанат кулінарії.
Він посміхнувся. Психологічний стан стабілізовано. Піддослідна в нормі. Вона, напевно, ніколи б не визнала, що він їй справді добряче допоміг. Хто знає, що сталося б із полотнами, з ранами, з душею…
Жар зітхнув і поплентався на кухню. Швидко він знайшов яйця. Почулося шкварчання. Тасіта досі сиділа на дивані. Перед її очима пливла ефірна неземна постать Віри. Вона труснула головою — русяве волосся розметалося по плечах.
— Надто пізно… Я їй більше не помічник…
Тася взулася в капці. Умилася, почистила зуби й глянула на годинник. Було всього пів на шосту ранку. На вулиці ще стояв морок.
З кухні запахло смачненьким.
— Сніданок готовий, — гукнув Жар.
— Швидко ти… — Тася сіла на стілець, підібгавши ноги під себе.
Їли мовчки.
— Розкажеш, що сталося вчора?
— А я не сказала?
— Ні.
— Дивно… Коли я п’яна, зазвичай на диво балакуча. Що ж… Значить, тобі не варто про це знати, — стенула плечима дівчина.
Яєчня була дуже смачна.
— Я все ж хотів би знати. Мені цікаво, що може викликати в тебе такі сильні емоції. — Він допитливо позирав на неї.
Тася жувала, мружачись від задоволення. Таку яєчню вона їла тільки в мами. Домашньої їжі давненько не бувало в цьому домі.
— Смачно… — Тася побачила на підлозі закриту пляшку пива.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Німа», після закриття браузера.