Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

Місцева газета «Друг народа» повідомляла про «похорон казаков, убитих в бою с немцами 17 декабря»: «Вынос тел состоялся в начале 12 часа из больницы св. Анны, оттуда печальное шествие направилось к собору. Впереди идут 1 и 2 сичевые елисаветградские полки с оркестром музыки, конный дивизион со своим отаманом Д. Вербицким и галицкий украинский куринь... На одном из гробов скрещенные винтовка и сабля с фуражкой сичевого стрельца. Это гроб с телом Александра Стеця, галицкого сичевика, студента-юриста последнего курса Львовского университета... На гроб Стеця положен венок „від отамана и товаришів українського галицького куриня — борцеві за волю України“» [18]. Очевидно, що згаданий «галицький курінь» міг складатись як із галичан, які залишились після відходу Легіону, так і місцевих українців.

Один із більшовицьких організаторів повстання проти влади Директорії УНР у Єлисаветграді Т. Колесников згадував, що місцевим більшовикам було наказано проникати у військові формування Петлюри, їм вдалось влаштуватись у «Галицькому полку» та навіть сформувати свою сотню [12, с.69]. Саме ця сотня і була ядром більшовицького повстання 5 лютого 1919 р. у Єлисаветграді.

Легіон УСС передислокувався на Буковину в знаменний час. Під рішучим натиском національно-визвольного руху клаптикова Австро-Угорська імперія розпадалась на ряд незалежних держав. Поряд із Чехословаччиною, Польщею, Югославією в результаті збройного повстання у Львові та цілій Галичині утворилася Західно-Українська Народна Республіка. Легіон УСС став ядром збройних сил молодої держави — Української Галицької Армії. Реорганізований у Першу бригаду УСС Галицької Армії, він упродовж всієї українсько-польської війни брав участь у основних її операціях.

Складні військово-політичні обставини змусили галицькі війська в середині липня 1919 р. відступити під натиском поляків з території Галичини за Збруч. Для Українських Січових Стрільців це вже був другий перехід на Велику Україну. Настрій їх передав Роман Купчинський у рядках своєї пісні: «Ой, та зажурились стрільці січовії, як Збруч-річку переходили...». Основна частина УСС взяла участь у поході об'єднаних армії на Київ під гаслом «Через Київ — на Львів!», а дві сотні стали своєрідною гвардією диктатора ЗО УНР Євгена Петрушевича у Кам'янці-Подільському. Восени 1919 р. штаб бригади УСС розміщувався в районі Умані. Бригадний лікар Роман Гаванський згадував: «мріяли УССтрільці, що ось ось дійдуть вже до Єлисаветграду, в само серце Херсонщини, де стояли постоєм в 1918 році і з яким їх в'язало стільки незабутих споминів. Думали, та надії запали» [8, с.124].

Із серпня 1919 р. активізується селянський повстанчий рух на Наддніпрянщині: «почали гуртуватись повстанчі відділи — найбільш в Уманщині — і ставати в союз з Галичанами до спільної боротьби проти Денікіна й большевиків. В поодиноких волостях збирались загони по 200-400 людей. Часто випрошували собі на комендантів Галичан, бо подобались їм карність і порядок нашої армії. Мали довір'я до нашого військового проводу і надіялись, що спільними силами зможемо прогнати Денікіна і большевиків» [19, с.36].

Сусідами по позиції УСС були загони «батька» Махна. Махновці неохоче йшли на з'єднання з військовими частинами армії УНР, за винятком галицького стрілецтва. М. Ірчан (Андрій Баб'юк) напросився в гості до «батька» у вересні 1919 року. Самого Махна не застав, але вдосталь поспілкувався з його вояками та помітив, що «особливо гарно висказувалися Махнівці про Усусів, яких знали ще з тамтого року з Олександрійська та Єлисаветграду» [50, арк.58].

Лютий 1920 року приніс новий поворот у стрілецькій долі — перехід на бік Радянської влади, утворення 20-тисячної ЧУГА. Формування червоних галицьких частин з окремих розрізнених залишків куренів проходило в Умані, де єдиною цільною одиницею залишався курінь УСС під командуванням Петра Шеремети. Галицький полк брав участь у придушенні повстання отаманів Соколовського й Дерещука, переслідуванні махновців.

Наприкінці травня 1921 р. полк перейшов до станції Перегонівка. По навколишніх селах стрільці проводили збір продрозкладки, мали ліквідувати вогнища селянських повстань. Ліквідацію «Нерубаївської Республіки» стрільці провели без страт. Отаман повстанців Кравченко добре знав галичан і зумів з ними порозумітись. Він належав до тих добровольців, які допомагали галичанам під Львовом 1919 року. На спільній нараді старшин і ватажків селянських повстань було вирішено, що галицький полк має бути поділений на три частини. Найбільша частина мала демобілізуватися та осісти по навколишніх селах. Як свідчить сотник Чарнота, «цю постанову було дуже легко здійснити завдяки великим симпатіям, якими тішилися Галичани серед населення» [51, с.15]. Друга частина стрільців мала повернутись у Західну Україну та підтримувати зв'язки з повстанцями. Третя частина — наймолодші стрільці — мали залишитися в полку, щоб пізніше приєднатись до повстанців. План цей не вдалося реалізувати. Полк було розформовано. Значна частина галицьких стрільців покинула радянську Україну, але й залишилось багато, а згодом багато приїздило з Галичини.

Національно-культурне єднання українців, досить вдалий експеримент якого провели в роки національно-демократичної революції Українські Січові Стрільці на Єлисаветградщині, залишається і досі нагальною проблемою. Для досягнення порозуміння між представниками одного народу небагато потрібно — взаємної поваги, спільної справи та головного — любові до спільної Батьківщини, збереження пам'яті про її славне минуле та старання віддати всі сили для її кращого майбутнього. У Галичині й досі пам'ятають Єлисаветград як символ братання, символ соборності всіх українців, як центр культурний та духовний нової України. Пам'ятаймо й ми та збагачуймо цей символ новим змістом.

Отже, Українські Січові стрільці співчували повстанцям та імітували боротьбу з ними. Зокрема, Ф. Мелешко був звільнений з-під варти і під охороною галичан перебував у безпеці. Під прикриттям УСС вільні козаки відновлювали свою діяльність.

В умовах боротьби селян з Гетьманатом набував розмаху збройний повстанський рух. Повстанство — збройний спротив добровільних нерегулярних військових загонів на чолі з обраним ватажком (отаманом) різним моделям політико-державного устрою в