Читати книгу - "«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ХОМА
Сюди! Ось де вони! Сюди!
ГАЛЯ
Батько!.. Пропала я!
СТЕХА (Пробігає коло їх.)
Полковниця! Полковниця!
Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховається.
ХОМА (Скаженіє.)
Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб'ята! (До челяді). Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!
Челядь торопіє.
НАЗАР
Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми.) Ти чого хочеш?
ХОМА
Смерті твоєї, злодію!
НАЗАР
Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
ХОМА
Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О пес поганий! Я розірву тебе!
Б'ються на шаблях.
ГАЛЯ (Пада між ними на коліна.)
Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнівила тебе… Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
ХОМА
Цить, кошеня крадене!
НАЗАР (Хомі.)
Цить, сатано люта!
ХОМА
Дочку оддай!
ГАЛЯ
Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
ХОМА
Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
ГАЛЯ
Топчи, души мене: я твоя дитина!
ХОМА (До челяді.)
Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую!
Челядь поривається на Назара.
ГАЛЯ
Одурить! Одурить!
ХОМА
Не одурю! Не скавучи, зінське щеня! Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.
ХОМА
Ха-ха-ха! Вовче, вовче! чому ж ти не рвеш нас?
НАЗАР
Цить, жабо погана!
ГАЛЯ (Перед Хомою на колінах.)
Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе – я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму– не вбивай його! Я за полковника піду…
НАЗАР
Галю!
ГАЛЯ
Ні, ні… (Зомліла, падає.)
ХОМА (До челяді.)
Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тим часом шкуру зніміть.
Челядинець замахнувсь києм на Назара.
ХОМА
Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач – що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
Челядь крутить поясами Назара.
СТЕХА (Падає коло Галі зомлілої.)
Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи ж я знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!
ХОМА
Отак добре! Тепер зав'яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
Зав'язують хусткою рот.
ХОМА
Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину – нехай проспиться та подума, з ким жартує.
Челядь кладе Назара на сніг.
ХОМА (На Галю.)
А ця учаділа… Возьміть її додому… Прочумається.
Челядь бере на руки Галю і несе з собою.
СТЕХА (Бере Хому заруку і веде його за Галею.)
А що? Скажеш, що не люблю тебе?
ХОМА
Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.
Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.
Голос Хоми (здалека.)
Киньте її. В'яжіть його!
ГНАТ (За сценою.)
Я тебе зв'яжу, недовірку проклятий!
Незабаром вибігає Галя і кидається до Назара.
ГАЛЯ
Орле мій, серце моє! (Розв'язує хустку.)
НАЗАР
Душно мені, душно!
ГНАТ (Веде за груди Хому.)
Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?
ХОМА
Ні!
ГНАТ
Здихай же, собако скажена! (Заміривсь шаблею.)
ХОМА
Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то…
ГНАТ
Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді.) Копайте яму. (Цілить пістолем.)
ХОМА
В'яжіть його!
Тим часом Галя розв'язує руки у Назара.
НАЗАР
О доле моя! Серце моє!
ГНАТ
Копайте яму! (До Хоми, прицілившись.) Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись Богу. (До Назара.) Назаре, брате мій, друже мій! поховай мене. Прощай! А ми…
НАЗАР
Стривай!
ГАЛЯ (До Гната.)
Стривай!
НАЗАР
Пусти його, не варт він того. Не напасти душі своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі Бог занапастить мене; а я чужої крові не бажаю. Іди собі!
ХОМА (Пада перед Назаром.)
Назаре! сину! батьку рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг і плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я світа не паскужу! (Знову плаче.) Боже мій, Боже мій!
НАЗАР (Підводить його.)
Устань, молися Богу грішний. Коли прощають люде, то Бог милостивіший за нас.
ХОМА (Вставши, утирає сльози.)
О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясі мої беззаконія! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько.
Назар і Галя обнімаються.
Боже вас благослови!
[Січень 1843, С.-Петербург]
Другий період творчості (1843–1847)аааааааааааааааааа
Розрита могилаСвіте тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, Панувала… Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті{58}, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває… Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась.
9 октября 1843, Березань
«Чигрине, Чигрине…»Чигрине, Чигрине, Все на світі гине, І святая твоя слава, Як пилина, лине За вітрами холодними, В хмарі пропадає, Над землею летять літа, Дніпро висихає, Розсипаються могили, Високі могили Твоя слава… і про тебе, Старче малосилий, Ніхто й слова не промовить, Ніхто й не покаже, Де ти стояв? Чого стояв? І на сміх не скаже!! За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?? Засівали, І рудою поливали… І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось??! Уродила рута… рута… Волі нашої отрута. А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу; заснула Вкраїна, Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала. А надію… Вітер по полю розвіяв, Хвиля морем
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори», після закриття браузера.