Читати книгу - "Бріда"

Та голоси, які хотіла розбудити Вікка, не озивалися.

Й осяйної цятки вона теж не бачила.

«Схоже, я досі не знайшла свою Іншу Частину», — думала вона з певним острахом.

Адже той, хто обізнаний із Традицією Місяця, ніколи не помиляється у виборі супутника свого життя. Тобто коли вона перетвориться на справжню відьму, вона вже не переживатиме тих ілюзій у коханні, які властиві всім іншим людям. Це також означало, що й страждатиме вона менше, а може, й зовсім не страждатиме, адже тепер вона буде наділена спроможністю кохати з набагато палкішою пристрастю; любов до своєї Іншої Частини — це божественна місія кожного. І навіть якщо одного дня їй доведеться розлучитися з нею, любов до своєї Іншої Частини — так навчають Традиції — буде увінчана славою, розумінням і тугою, яка очищає душу.

Але це також означало, що від тієї миті, коли вона побачить осяйну цятку над лівим плечем своєї Іншої Частини, вона вже не знатиме чарів Темної Ночі Кохання. Бріда згадала, як часто вона мучилася від пристрасті, згадала про ті ночі, коли не могла заснути, чекаючи телефонного дзвінка, про романтичні вікенди, наповнені пристрастю, що не доживала до наступного тижня, про вечірки, на яких вона кидала занепокоєні погляди в усіх напрямках, про радість перемоги, яку вона здобувала, аби лиш упевнитися, що вона можлива, про смуток самоти, коли вона була переконана, що наречений її подруги є саме тим чоловіком, який може зробити її щасливою. Усе це становило частину її світу — і світу всіх тих людей, яких вона знала. Таким було кохання, такою була любов, і в такий спосіб люди шукали свою Іншу Частину від першопочатку часів — вони дивилися їй у вічі, намагаючись помітити там блиск і бажання. Власне, вона ніколи не надавала великої цінності таким переживанням — навпаки, вважала, що не варто страждати через когось, що було б дурницею помирати від страху, що ти не знайдеш чоловіка, з яким тобі захотілося б розділити своє життя. Але тепер, коли в неї з’явилася можливість цілком звільнитися від цього страху, її впевненість у його марноті захиталася.

«Чи справді мені хочеться побачити ту осяйну цятку?»

Вона згадала про Мага — їй почало здаватися, він мав рацію, коли казав, що Традиція Сонця пропонує єдиний ефективний спосіб давати раду Коханню. Але вона вже не могла змінити напрямку своїх думок; вона обрала для себе дорогу й повинна пройти по ній до кінця. Вона знала, що якби вона з неї звернула, то, по суті, втратила б можливість зробити будь-який інший вибір у своєму житті.

Одного вечора, після тривалої лекції про ритуали, до яких удавалися стародавні відьми, щоб прикликати дощ, — Бріда ретельно занотувала її у своїй «Книзі Тіней», хоч ніколи не збиралася застосовувати ті ритуали у своїй практиці, — Вікка запитала, чи вона носить весь той одяг, який має у своєму розпорядженні.

— Звісно, що ні, — такою була відповідь.

— Отже, з наступного тижня ти почнеш носити все, що маєш у своєму гардеробі.

Брід і здалося, вона не зовсім її зрозуміла.

— Усе, що містить у собі нашу енергію, має перебувати в постійному русі, — сказала Вікка. — Кожна сукня, яку ти собі купила, становить твою частину й зберігає пам’ять про якийсь особливий момент у твоєму житті. Наприклад, той, коли ти вийшла з дому з наміром зробити собі подарунок, бо настрій у тебе був пречудовий. Або той, коли хтось зробив тобі прикрість і ти хотіла якось її пом’якшити. Або той, коли ти доходила висновку, що тобі треба внести якусь зміну у своє життя.

Одяг завжди перетворює емоції на матерію. Це один із мостів між видимим і невидимим. Є також одяг, який може завдати тобі лиха, бо він був виготовлений для інших осіб, але потрапив у твої руки.

Бріда розуміла, що хотіла сказати їй Вікка. Вона справді мала сукні, які не наважувалася носити; щоразу, коли вона вдягала їх, із нею відбувалося щось не те.

— Позбудься одягу, що був пошитий не для тебе, — наполегливо порадила їй Вікка. — І носи весь інший. Надзвичайно важливо, щоб земля була завжди оброблена, хвиля вкрита шумовинням, а емоції перебували в русі. Усе у світі рухається; тож і ми не можемо зупинятися.

Повернувшись додому, Бріда виклала на ліжко все, що витягла з гардероба. Вона переглянула кожну одежину — там було чимало таких, про чиє існування вона вже й забула; інші нагадували про щасливі хвилини в її житті, але вийшли з моди. Проте Бріда їх зберігала, бо ті одежини були наділені для неї певними чарами — позбувшись їх, вона, як їй здавалося, позбулася б тих щасливих емоцій, які переживала, коли вдягала їх.

Вона переглянула елементи вбрання, що, на її думку, спричиняли погані «вібрації». Бріда завжди плекала надію, що одного дня вони змінять свій знак на протилежний і вона зможе носити ці речі, проте щоразу, коли наважувалася на такий «тест», у неї виникали проблеми.

Вона вже давно помітила, що її взаємини зі своїм одягом набагато складніші, аніж здавалося на перший погляд. Та все одно їй було нелегко змиритися з тим, що Вікка визнала за потрібне втрутитися в те, що вона вважала найінтимнішим і найбільш особистим у своєму житті — в її манеру вдягатися. Певне вбрання вона зберігала для тієї або тієї особливої нагоди, й лише вона спроможна вирішити, коли вдягати його. Інше не годилося для праці, було й таке, яке вона вважала неможливим носити в суботу або в неділю. Чому Вікка втручається в її інтимні справи? Вона ніколи не ставила під сумнів її настанови, танцювала під ритми світу й запалювала свічки, занурювала у воду кинджали й вивчала ритуали, яких вона ніколи не виконуватиме. Цю науку вона могла сприйняти — бо вона входила до