BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

119
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза / Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 138
Перейти на сторінку:
а не моя, – одразу виправив суворим тоном Спартак.

– Ах, ну так, так… Їхня Марія Деві Христос, а не твоя – вона жінка, тоді як справжній Христос має бути чоловіком. Це ти маєш на увазі?

– Ні, не цей, – заперечно мотнув головою молодий чоловік. – Юсмаліани добре підготовлені, їм надто добре промили мізки. Вони сперечатимуться з тобою до хрипоти, але від свого не відступляться. Отож який сенс нариватися на безплідну суперечку заради суперечки?! Ви ж військовик, Едуарде Рустамовичу! Ви ж мусите розуміти, що суперника треба бити в слабке місце. Туди, де він удару не очікує.

– Гм-м-м… Розумно кажеш. От тільки де вона, ота слабинка?! Це ж треба в їхніх тих… в писаннях їхніх розбиратися!..

– Можна подумати, що «христовочки» важко дістати! – зневажливо посміхнувся Спартак. – У нас в Києві на кожному кроці повно.

– Та й у нашому Миргороді не бракує.

– Ну, то візьмемо й почитаємо, – знизав плечима Спартак, схопив один зі списаних зошитів… і раптом видобув з нього «христовочку», поля якої були поцятковані різноманітними позначками, а окремі слова або підкреслені, або обведені овалами чорного, синього, зеленого або лілового кольору.

– Стоп! – Давлетов аж відсахнувся. – Це що таке?!

– А хіба не бачите? – здивувався молодий чоловік.

– Але ж люди кажуть, що ці «христовочки» зачаровані, і хто тільки візьме цю гидоту в руки, той неодмінно…

– Цю муйню розпускають самі ж юсмаліани, щоб люди боялися їх самих та їхню Матір Миру, – процідив Спартак, при цьому очі його сяйнули гнівом. – А між тим, боятися не треба. Ні в якому разі не треба!.. Хто злякався, той уже наполовину програв. Розумієте, Едуарде Рустамовичу?..

– Розумно кажеш. Але ж раптом… Ти не боїшся?

– Не боюсь. Більше того, трохи згодом я вам покажу, що боятися не треба ні в якому разі! Але поки що прошу вас, прочитайте оце.

Він вказав на єдине місце в «христовочці», обведене червоним, і додав:

– Ось він, безвідмовний аргумент проти всіх юсмаліан, взятих разом.

– Ні-ні… Знаєш, я цю гидоту все ж таки не братиму в руки, – рішучо мовив Давлетов.

– Боїтесь, – скрушно зітхнув Спартак. – Ну гаразд, папірець триматиму я. Але хоча б прочитайте. Прочитати можете?

Едуард Рустамович заперечно мотнув головою, тоді молодий чоловік сам процитував «христовочку»:

Тільки той удостоїться честі перебувати в Царстві Моєму, хто з першого разу і без усяких додаткових умов повірить Мені та прославить Мене! Всі ж інші будуть прокляті.

– То що… це і є твій залізно-безвідмовний аргумент? – Давлетов подивився на молодого чоловіка з неприхованим подивом.

– Так, це він, – задоволено посміхнувся Спартак.

– Але ж я не розумію…

– Перепрошую, Едуарде Рустамовичу, ви як… чоловік віруючий?

– Як і всі зараз, так і я, – доволі обтічно мовив Давлетов.

– А якщо «як і всі зараз», то ви хоч раз Біблію читали?

– Якщо чесно?..

– Авжеж чесно.

– Ні, не читав.

Скрушно зітхнувши, Спартак вийшов з кухні, на якій вони сиділи, та за деякий час повернувся, тримаючи в руках Біблію кишенькового формату.

– Нічо’собі книги ти читаєш!.. – здивувався відставник.

– А що, невже боїтеся, що й Біблія зачарована? – посміхнувся той.

– Біблія?.. Ні, просто це дуже розумна книга… можна сказати, аж надто розумна, як для мене.

– А якщо так, тоді прочитайте оце…

І погортавши тонесенькі, «цигаркової» товщини сторінки, Спартак вказав співрозмовникові на один з віршів:

Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене![30]

– Ну і що з того? – недовірливо спитав Едуард Рустамович.

– А те, що слова «христовочки» кардинально розходяться з Євангелієм! – переможним тоном мовив Спартак. – Що сказав майже два тисячоліття тому Христос тим, хто не вірив у Нього?! «Дослідіть Писання» – от що! Він ніколи й нікому не сказав: «Достойний Царства Небесного тільки той, хто повірив у Мене з першого разу і без усяких додаткових умов». Навпаки, Христос наказав дослідити Писання, а знайшовши там свідчення про Нього – вже тоді повірити!.. Й тільки тоді. Не інакше.

– Ти так справді вважаєш? – пробурмотів Давлетов, знов і знов перечитуючи то біблійний вірш, то «христовочку».

– В єврейському середовищі загалом не вітається сліпа віра, – впевнено мовив Спартак. – Вірити можна лише усвідомлено. Бо сліпа, без жодних перевірок віра… Це фанатизм – от що це таке! А юдаїзм не просто не вітає – він заперечує фанатизм.

– Ти певен?..

– Едуарде Рустамовичу, я все ж таки ґалахічний єврей! Як наш колишній сусіда, ви мусите знати, що дівоче прізвище моєї мами – Литвак. А воно походить від ребе Нахума Литвака – мого прапрадіда. Колись дуже давно Нахум бар-Урі вивчився на рабина і свого часу очолив общину євреїв-литваків Проскурова, який тепер називається містом Хмельницьким. У цього рабина був син Даниїл – лікар-стоматолог. У нього ж був син Самсон – а це і є мій любий дідусь Сьома. Отож я, мабуть, знаю, що кажу… хоч я не юдей, а православний християнин.

– Так, мабуть, тобі видніше, – махнув рукою Давлетов.

– Ну отож! Але якщо ця жінка Марія Деві стверджує те, що прямо суперечить Євангелію від Івана, а отже, суперечить Біблії… Ні-ні, вона нізащо не може бути Христом. Бо Ісус казав… Ось, будь ласка!

Спартак знов погортав сторінки й показав йому іншу цитату:

Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати[31].

– Отже, як бачимо, Христос був тоді й мусить бути зараз взірцем виконання Закону і Пророків. А якщо жінка на ім’я Марія Деві віщає те, що суперечить Біблії – то вона не Христос у жіночій подобі. Вона самозванка. Подумайте над цим, Едуарде Рустамовичу, і спробуйте хоч щось заперечити.

Після кількох невдалих спроб Давлетов здався:

– Бачу, що тебе і справді не переспориш. Але скажи, як на твої слова реагують білобратчики?

– Юсмаліани?

– Вони, вони.

– Так само, як і ви: ще жоден мене не переспорив. Кажу ж, аргумент залізний, діє безвідмовно! Я перевірив це на трьох прихильниках Марії Деві, яка безпідставно називає себе Христом, а по суті є самозванкою. І всі троє переді мною відступили. Вони, Едуарде Рустамовичу, лише у «христовочках» своїх пишуть, що усіх перемагають. А насправді!..

Молодий чоловік задоволено розсміявся.

– І ти не боїшся, що вони тебе…

– Що?..

– Ну-у-у… що проклянуть, як обіцяють? – обережно спитав Давлетов.

– Проклянуть?! Юсмаліани?! Мене?!

Відставник кивнув, тоді Спартак знов погортав Біблію і продемонстрував ще один вірш – тепер уже з апостольського послання:

Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас[32].

А

1 ... 27 28 29 ... 138
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"