Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Ліна спустилася вранці у вітальню і її застали змішані почуття. З одного боку вона щаслива бачити, що брат з сестрою стали близькими одне з одним, проте гіркоти додавала картина - біля ліжка стояли спустошені пляшки алкоголю. Ельза з Майлом спали валетом на маленькому дивані вітальні, п'ятка вовчиці, яка лежала на морді вовка різко піднялася та стукнула Майла по обличчю від чого той хрюкнувши та щось бубонівши під носа скинув ногу й перевернувся на інший бік. Та довго він там не затримався, адже Ельза крутилася на дивані й скинула його на підлогу від чого той зойкнув.

– Срань Господня. – протягнув вовк тримаючись за голову, яка боліла після гуляння. – Мамо? – в його очах виник невеликий сором та здивування, проте головний біль, який ще не стих стер з обличчя ці емоції. – Що ти тут робиш? – дурне питання з урахуванням того, що вона тут живе, проте Майл хотів хоч якось відвернути увагу мами від нотацій, які точно не уникнути судячи з її погляду. А він не в тому стані, щоб їх слухати.

– Можливо поясниш, що відбувається? І чому ви в стельку п'яні? – придавши трішки суворості погляду запитала Ліна.

– Нічого не сталося. – зручніше вмостившись на підлозі обпираючись об диван, на якому сопіла Ельза - відповів вовк. – Невже ми просто не можемо випити з моєю сестрою? Пробач, мамо, та звітувати я перед тобою не мушу. –  додавши трішки суворості промовив Майл. 

– Тикаєш матері її місце в зграї?! – обурившись запитала Ліна. – Чи як стали Альфою та Бетою, то матері хвилюватися не можна за своїх дітей? – поклавши руки на боки та пропалюючи суворим поглядом дорікнула Ліна. Але потім видихнула й пом'якшилася. – Буди Ельзу та ходімо на кухню. Знаю, що допоможе вам від похмілля. – цокнувши сказала вона та направилася до кухні. В цей момент Ельза перевернулася та смачно зачепила Майла по обличчю рукою, який все ще сидів на підлозі.

– Та скільки можна?! – проте вовчиця навіть вухом не повела. Він підвівся на ноги та його обличчя виказувало, що він точно щось задумав. І схопивши сестру за ноги кинув її на підлогу з дивана. Від чого почув як вона заскулила та неохоче почала приходити до тями.

– О, ти прокинулася? – награно запитав брат не приховуючи самозадоволеної посмішки.

– Ще раз так зробиш і я зітру тебе в порох, ідіот! – вона швидко вскочила на ноги про що згодом пожалкувала, бо біль так сильно відстрелив у скронях, що вона аж скорчилася.

– Пробач, не розчув. Що ти там сказала? – глузливо запитав він.

– Вас довго чекати? – з кухні визирнула Ліна натякаючи, що вона чекає на них. Ельза скористалася тим, що брат відвернувся в бік мами й з усього маху дала йому запотиличник. 

– Ей! Так не чесно! – обурився Майл накинувшись на сестру повалив на підлогу. Вони билися хоч не за правду, проте то скубли одне одного за волосся, то кусали за що дістануть.

– Годі! Як діти малі, чесне слово! Посоромилися хоча б статусу! – Ліна насупила брови, проте легка посмішка не приховалася, адже нагадала деякі моменти з дитинства, як вони побідним чином діставали одне одного. Вона сприймала це як дивний спосіб прояву їхньої любові одне до одного, адже брати та сестри не рідко б'ються одне з одним. Саме так заспокоювала себе колись. Ельза знову скористалася, що брат відволікся й притисла ногою його шию до підлоги, щоб той не рухався, а руку стиснула так, що той скрутився від болю ще й підійняла таз, щоб вивернути лікоть сильніше.

– Здавайся, інакше не зупинюся. – зрозумівши, що говорити щось марно - Ліна повернулася на кухню

– Гаразд, гаразд. – проте вовчиця не встигла відпустити брата, адже на них вилилася крижана вода від чого вони підскочили на ноги.

– Охололи? – запитала мама тримаючи пусте відерце. – Чекаю вас на кухні й щоб без витівок, зрілі вовки, а поводитеся гірше дітей! – і не чекаючи відповіді вийшла з вітальні.

Ельза з Майлом швидко піднялися у кімнати, щоб переодягнутися на останок зиркнувши одне на одного зловісним поглядом, а потім одночасно закрили двері кімнат, які були навпроти.

– Я так розумію, що мені ніхто нічого не пояснюватиме? Чому Ельза ночує тут та ще й п'яна. – наливаючи відвар промовила Ліна. Зробивши ковток вовки ніби видихнули з якимось полегшенням.

– Боюся навіть питати звідки тобі відомі такі хитрощі, мамо. – ігноруючи її попереднє питання сказав Майл.

– Ооо, я теж колись була молодою Та і зараз дам фору багатьом. – з деяким ентузіазмом промовила Ліна. – Не хочете ділитися - ваша справа. Та як підуть чутки, що у вас якісь негаразди з Тео - лиха не минути. Зараз не на часі похитувати й без того крихке становище у клані. Буде краще, якщо ти повернешся додому, доки тебе хтось не побачив. – судячи з перезиркувань між братом та сестрою - запізно. – Тебе хтось бачив, Ельзо? – вирішила остаточно переконатися мати запитавши у доньки, те що її тривожило.

Ельза та Майл ніби одночасно поринули в спогади, які були помутнівшими, проте дещо пригадалося. 

Повернувшись із клубу до клану Лерісонів, вони почули приглушену музику й направилися до будинку, в якому деякі вовки святкували день народження. Їх неочікували на святі, проте це було честю мати таких гостей, тому відкривши двері їх радо запросили увійти. Вже за пів години Ельза стоячи на більярдному столі пила пиво з діжки під гучні вигуки натовпу, а Майл не відставав від сестри - у них було змагання.

– Ні. – не дивлячись одне на одного вигукнули брат з сестрою.