Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Але ж я зовсім його не знаю! - випалюю емоційно.
- От і познайомитесь… ближче, - лукаво посміхається Ніна. - Міло, можливо, це дійсно шанс для тебе бути щасливою. Так, Натан діє надто напористо, але хіба це погано? Він справжній чоловік, подруго! Хапай його, поки є така можливість!
- Здається, це він мене схопив, - хмикаю не надто весело.
Ніні доводиться їхати на роботу, а я до обіду займаюся хатніми справами. Стрілка на годиннику сьогодні наче збожеволіла і відраховує годину за годиною надто швидко. Я ж до останнього відтягую момент, коли доведеться набрати номер Натана. Чекаю не зрозуміло чого і вагаюся до останнього.
Коли вкладаю Аню на обідній сон, беру в руки телефон і проходжу на кухню. Заварюю собі чай і поки той остигає, таки набираю номер Краєвського. Довгі гудки змінюють один одного, і навіть з'являється надія, що він не відповість. Збираюся уже скинути виклик, коли у слухавці таки чується його серйозний голос.
- Слухаю, Мілано!
- Ем… привіт! - сама не розумію, чому підводжуся на ноги і починаю ходити кухнею туди-сюди.
- Привіт! Пробач, була важлива нарада, не зміг одразу відповісти. Ти збираєшся повідомити мені своє рішення? - і чого це голос у нього такий спокійний, коли у мене все тіло труситься від страху? Чи правильно я роблю? Чи не нашкоджу своїм рішенням Ані?
- Так, - видихаю, а тоді набираю у легені якомога більше повітря. - Я… згодна на твою пропозицію.
Ну все, я це зробила! Натан мовчить декілька секунд, а я чекаю його наступних слів. Знаючи його, можна здогадатися, що у нього вже є подальший план дій.
- Ти молодець, Мілано, - мені здається, чи Натан зараз посміхається? - Сьогодні ввечері я заберу вас з Анею у свою квартиру. Там вам буде значно комфортніше. До того ж нам з тобою варто налагоджувати відносини.
Налагоджувати відносини! Оце загнув!
- Ти впевнений, що варто так поспішати? - чесно кажучи, мене трохи лякає швидкість, з якою у нас все відбувається. Мені подобається моє скромне житло, та й Аня до нього звикла.
- Аня моя племінниця, і я хочу дати їй все найкраще, - впевнено заявляє Краєвський. - Тому вже сьогодні ви переїдете до мене. А далі вирішимо як бути. Пробач, Мілано. Мені треба повертатися до роботи. Поговоримо при зустрічі.
Натан першим завершує розмову, а я ще деякий час просто стою посеред кімнати та розглядаю чорний екран. Коли ж розумію, що все вирішено і шляху назад немає, залишається лише прийняти таку реальність та збирати речі.
Аня прокидається, коли у мене все практично готове. Декілька сумок з речами уже чекають в коридорі. Цю квартиру я знімала довгий час і зараз не знаю, що з нею робити. Продовжувати сплачувати, щоб був запасний варіант, чи забирати все і розривати договір? Саме тому дещо таки залишаю, про всяк випадок.
Рівно о сьомій хтось дзвонить у двері, тому, залишивши Аню в манежі, поспішаю відчинити. На порозі стоїть Натан із букетом червоних троянд. Здивовано розглядаю квіти і не розумію для кого вони.
- Це тобі! - він передає мені букет та проходить у квартиру.
- Спасибі! - беру його в руки і вдихаю неймовірний аромат.
- Ви готові? - Натан розглядає сумки біля дверей. - Чому так мало речей?
- Це усі наші речі, - знизую плечима. - Ти не думай, в Ані є все.
- Я не думаю, Мілано, - Натан проходить у вітальню, і поки я одягаю Аню, набирає Олега, щоб той піднявся і забрав сумки. Краєвський бере племінницю на руки, коли я одягаю куртку та чоботи. Чекає, поки замкну квартиру і сам несе маленьку. Ну а я несу квіти, які він мені подарував.
На вулиці холодно та вітряно. Натан першими пускає нас у салон, а тоді сідає сам. Їдемо мовчки, тому що не знаю, що говорити. Аня зацікавлено розглядає все навколо і так правильно дивиться на руках у Краєвського.
І байдуже, що не він її батько. Хіба це головне? Він хоче дати їй все… і хто я така, щоб бути проти?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя на порозі, Уляна Пас», після закриття браузера.