Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Глава 11.

Приїхавши до замку, імператор, вибачаючись та спираючись на справи, поспішив залишити Миру на самоті. Настрою щось робити чи блукати по палацу не було, тому, другу половину дня дівчина просиділа у своїй кімнаті. Останнє видіння все ніяк не лишало її в спокої. І щоб хоч трохи очистити розум вона малювала. Та те, що зобразила на папері радості не приносило взагалі. Навпаки – вселяло жах та ще більше переживання.

Від роздумів Миру відірвала Мілана, яка, дивно усміхаючись, зайшла до кімнати з підносом у руках.

- Імператор велів принести Вам вечерю. Не хотів, щоб Ви лягали спати голодною. А ще, дуже вибачався, що через справи не зможе розділити трапезу з принцесою.

Дівчина швидко поставила тацю з їжею на стіл, а потім, уклонившись (що дуже здивувало Миру, адже Мілана так точно не робила раніше) швидко вийшла з кімнати. При чому, продовжуючи і далі дивно посміхатися.

Мира спантеличено дивилася на піднос з їжею, прокручуючи слова Мілани в голові. Для неї така увага була аж надто дивною. Її рідний батько ніколи не турбувався голодна вона лягла сьогодні спати чи ні. І тим більше, жодного разу не вибачався перед нею. Тому, увага Драгана викликала суперечливі почуття. З одного боку їй було лячно і незвично, а з іншого – вона безмежно цьому раділа.  

Наступного ранку Мира прокинулася рано. Спати не хотілося взагалі, тому, вмивши обличчя прохолодною водою та вдягнувшись, вона вийшла в коридор. Завтра в замку буде особливий день. І Мира була впевнена, що приготування до нього вже були в самому розпалі.  Тому, спустившись сходами до низу, дівчина поспішила на кухню.

На кухні Миру всі зустріли радісно і тепло. Втім, як і завжди. Неола, яка була головною у цій святині, енергійно роздавала вказівки іншим дівчатам. Уважно вислухавши жінку, дівчата взялися до роботи. Сама ж Междемира зголосилася нарізати фрукти для майбутнього пирога. Взагалі, вона полюбляла поратися на кухні разом з іншими жінками. Це її заспокоювало та відволікало від поганих думок.

Чи правильним було те, що принцеса працювала на рівні з прислугою? Авжеж ні. Та дівчина все своє життя росла серед цих людей.  Її ніхто не вчив як бути леді, а принцесою – і поготів.  Ніхто не викладав їй правила етикету. Після смерті матері, батько не переймався майбутнім доньки, тому вчителів у неї не було. Читати та писати навчила Мо. Там, звідки вона була родом – всі жінки були освіченими. І як Мира не випитувала, жінка так і не сказала де мешкала до того, як поселилася в Цитаделі. А коли навчилася читати, її вчителями стали книжки.

Дяка Богам – бібліотека у замку була великою та багатою на всіляку літературу. Це певно єдине місце, яке Владлен не встиг спотворити і під лаштувати під свої смаки. Тай не дивно, наука і знання його абсолютно не цікавили. А тут можна було знайти все: історія, географія, арифметика, медицина, подекуди література про магію, яка колись існувала на цьому Острові і, навіть, звичайні історії про доблесних воїнів та красивих принцес.  Схоже, в минулому, попередники її батька були великими поціновувачами книжок.  

Робота кипіла. Розмови лилися рікою. Мира вже і не пам’ятала, коли могла собі дозволити ось так, знаходячись у замку, розслабитися і не боятися підступів від приплічників батька. Через деякий час на кухню зайшов чоловік. Принцеса бачила його вперше. Юність і молодість вже давно лишилися за плечима цього незнайомця. Однак, його постава і манера поведінки, говорили про те, що колись він був людиною поважною та шанобливою. Доволі високий та підтягнутий. Одяг сидить ідеально, ніби той щойно вийшов із швацької майстерні. Довге, сиве волосся акуратно зібране у низький хвіст. Побачивши дівчину, чоловік на мить застиг. В очах промайнув подив. Та, потрібно віддати належне, незнайомець швидко взяв себе в руки, залишивши всі питання при собі. Чоловік стримано схилив голову в привітанні із майбутньою імператрицею (до чого Мира ще не звикла). А потім повідомив, що імператор Драган разом зі своїм радником Трояном виїхали в місто, тому, снідати вони не будуть. Після чого, ще раз поклонившись перед дівчиною, пішов геть.

Здивування так і застигло на обличчі Мири. Вона дивилася на закриті двері кухні, за якими щойно зник незнайомець і не могла вимовити і слова. Та коли нарешті повернулася здатність говорити, запитала:

- Хто цей чоловік?

- Це новий керуючий замком. – Неола продовжувала місити тісто. – Гер Авіан.

- Гер? – Здивувалася дівчина. 

- Так його нам представив імператор Драган. – Знизала плечима жінка. – Гер Авіан приїхав разом з ним. Нас зібрали ввечері у великій залі. Його світлість проголосив промову. Говорив, що залишить нас при замку, але Гер Авіан буде слідкувати за кожним. І якщо, - Неола підняла до гори вказівний палець – хоч хтось буде спійманий на злочині, непокорі або зраді – то його чекає тяжка участь.

- Так і сказав?

- Слово в слово. – кивнула головою жінка. – Ну з тих пір Гер Авіан тут за всім слідкує. Дає розпорядження. – Жінка замовкла, щось обдумуючи, а потім із запалом додала. - Навіть, на кухні. На моїй кухні! Хотів керувати! Панно та Ви це уявляєте? Хотів переробити устрій, який я будувала роками?!

Мира разом з дівчатами, що працювали на кухні, дзвінко розсміялася. Хто-хто, а дівчина завжди знала, що на кухні всім заправляє лиш Неола. Навіть батько не смів пхатися сюди. Хоча, причиною, скоріш за все була звичайна байдужість до справ замку. Їжу подавали вчасно, все було смачно – і цього йому було більше ніж достатньо.