Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Приїжджаю на новий упоряджений пляж. Ми ще два тижні тому сюди збиралися, а я все ніяк не могла вирватися через роботу.

- Ух, яке розкішне місце для відпочинку, - подруга падає на зручний лежак під парасолькою.

І я теж розтягуюся з насолодою. Як же добре, немає поблизу нахабних ведмедів, галасливих футболістів, і в свисток ніхто не дме.

Ой, тільки-но подумала. Рятувальник пляжу дмухнув комусь, і я мало не звалилася з лежака.

- Ну ти і нервова стала, - хіхікає Інка.

- Та доводять адже, останні дні взагалі ніби в пеклі варилася, - протяжно зітхаю і тягнуся за водою.

- То що там з Ведмедем? Він вижив після побачення?

У мене пляшка падає з руки на пісок.

Після приїзду додому, звісно ж, повний звіт написала подрузі. Хіба можна стільки в собі утримати? Ні, я не можу. Насилу стрималася, щоб мамі не вибовкати. Вона цікавитися почне, розпитувати у тата, що за хлопець, хто такий. Треба мовчати. Хоча б поки з міткою питання не вирішиться.

- Хвалився, що у нього міцна шкура і ніякі погрози йому не страшні, - пирхаю, згадуючи хвалька ділового. - Але я все одно переймаюсь. Раптом сталося чого?

- У тата б запитала. Він же тренер, могли повідомити.

- Тоді б він закидав питаннями, чому мене хвилює доля Дарського.

- А що, сильно хвилює?

- Ще чого!

Струшую головою. Не збираюся про нього думати ні крапельки. Закушую губу з дратівливим розумінням, що все-таки думаю. Що за напасть ведмежа така?

На мій телефон приходить повідомлення. Дивно з незнайомого номера. Відкриваю, читаю, дивлюся.

- Щось сталося? - Інна помічає мій ошелешений погляд, прикутий до екрану телефону.

- Угу, сталося.

У шоці переварюю дивне послання.

- Все-таки постраждав Ведмідь? У лікарню потрапив?

- Ні, але потрапить. Я йому допоможу! - простягаю телефон подрузі. - Бачила, мій номер дізнався. Жодного дня спокою. Вже питає, коли знову зустрінемося? Ще й фоткою з голим торсом про себе нагадує. Дражнить нахабно!

- Оу, нічого собі, який крутезний Ведмідь, - роздивляючись фото, Інна присвистує. - Такий красень і з міткою. Тут точно півмісяць, - тицяє пальцем на те саме місце. - До того ж вижив поки. Всі шанси, що він твій наречений.

- Ото вже дякую, - тричі киваю. - Якщо він наречений, то я буду нареченою в гаремі. Переді мною ціла черга наблизитися до незрівнянного Ведмежатини. І вчора він затягнув мене в піцерію незрозуміло навіщо... Раптом його тішить, що я донька тренера?

- Може й так. А мо-оже це мітка сигналить із дупи, - Інна округлює очі та різко викидає руку вперед. - Хочу до Аліни, мені потрібна вона, їй мене бабусі нагадали.

Ой, не можу, від сміху навіть сльози бризкають з очей. Регочемо з подругою, тепер це наші спільні жарти. Йдемо поплавати в річці. Потім замовляємо молочні коктейлі, валяємося, засмагаємо. Наступного разу плаваємо в басейні, спускаючись туди з відкритих гірок.

Повертаємося на лежаки. Чудовий вихідний. Частіше б такі були дні. О та-ак!

Інна йде в лоток за морозивом. Я залишаюся і помічаю зміни навколо нас. До басейну, сусідні лежаки стояли по два в ряд, на них засмагали парочки. Зараз бачу, зрушили близько чотири та скинули на них рушники. Поруч взуття чоловіче стоїть.

Повертається подруга з морозивом, одне ванільне в ріжку дає мені. І в цей же час до лежаків попереду підходить спочатку один хлопець, потім другий, і поступово всі чотири після запливів. Усі хлопці спортивної статури, плечисті, засмаглі. Той, що першим підійшов, особливо виділяється. Якщо не спортсмен, то певно модель. Хоча два в одному теж поєднується.

Ми з подругою сховалися за темні скла окулярів, розслаблено сидимо і охолоджуємося смачним морозивом. Трошки спостерігаємо, а то куди дивитися. Вони ж прямо перед нами влаштувалися.

Хлопці уваги на нас не звертають, перемовляються між собою, навіть сміються. Той, перший, нарешті перестає перед очима миготіти чоловічою рельєфною красою та прогулюватися у смугастих шортах. Влаштовується поперек лежака навпроти мене і тягнеться за баночкою з напоєм.

- Це ж, це ж... Ой-йой!

Падаю з лежака разом з морозивом.

- Аль, ти чого? - подруга кидається мене піднімати.

Хлопці тепер звернули увагу.

- Все добре! Шпильку шукала! Вже знайшла! - це я голосніше для хлопців, щоб не сприйняли за недоумкувату.

Для подруги на вухо повідомляю важливу інформацію:

- Подивися на його спину? Бачиш щось? Помічаєш, га?

Інна дивиться в сонцезахисних окулярах, потім їх знімає, кліпає і прикладає задумливо долоню до щоки.

Пояснюю докладніше, тремтячи вся від хвилювання:

- П'ять родимок у ряд між лопаток. Опис знака для ймовірного нареченого. Другий на стегні повинен бути. Але він у шортах, от якби в плавках…

- Зараз, Алін, почекай.

- Що почекати?

- Дай мені хвилинку щелепу на місце повернути, - хитає вона головою. - З глузду з'їхати, яких тобі відпадних красенів позначили. Що це за ворожіння таке? Ти хоч запам'ятала назву крупи?

Ох-х…

- Сама в шоці, - розглядаю тепер ідеальний профіль другого кандидата з міткою, він повернувся боком і весело в карти грає з друзями. - Я сподівалася, що хоч один з них буде схожий на розумного, порядного і серйозного. На нормального хлопця, коротше. Тоді я сама здогадаюся, що це він і є, той, з ким треба зустрічатися. А вони ж, вони ж... обидва павині самці. Хіба що, хтось буде менш нахабний. Тільки як я дізнаюся?

- Доведеться знайомитись, - ніби жартує подружка.

- Але як? Раптом він не захоче?

- Тоді так і піде, а ми не дізнаємося, чи він той самий.

На мене слова подруги діють миттєво. Ніколи не залицяюся першою до хлопців, не вішаюся, не нав'язуюсь. Але ж тут випадок особливий, унікальний. Скільки разів обіцяла собі плюнути на знаки, забити на ворожіння, а в душі все одно вогник не гасне, не проходить надія кохання знайти.