Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"

студентському гуртожитку в споминах згадує Григор Мельник: «Зустрічалися ми знову на викладах і на лабораторних вправах, де я не раз виручав його, коли він мусив на той час їхати до Львова. По якомусь часі, коли ми разом верталися з викладів, Степан запропонував мені вступити до його кімнати. Тут він підігрів на машинці (примусі) чай і витягнув дещо закусити, як він казав: «З Угринова Старого». У часі подальшої розмови він, усміхаючись, запитав мене, чи відома мені така-то й така кличка. Це була кличка, яку я отримав був від мого старшого товариша Євгена-Юліана Пеленського, який у той час жив у Конюхові й був близьким товаришем Степана Охримовича. Коли ж ми тепер обмінялись зі Степаном тими кличками, між нами зник останній бар’єр, який ще до певної міри відокремлював нас. Тепер ми почувалися далеко свобідніше й справді по-братерськи обговорювали всі справи. Тоді ж ми вирішили, що я переношуся на помешкання до Степанової кімнати. [...] Наша кімната взимку погано опалена або й зовсім не огріта. У такий час ми спали разом в одному ліжку, бо так було тепліше, і мали подвійне накриття».

Поряд із навчанням Бандера провадив активну громадсько-політичну діяльність, зокрема був членом товариств «Просвіта», «Луг», «Основа», «Сокіл», «Сільський господар» та інших. Про ці роки свого життя Степан Бандера писав: «Найбільше часу й енергії я вкладав у своєму студентському періоді в революційну, національно-визвольну діяльність. Вона полонювала мене щораз більше, відсуваючи на другий плян навіть завершення студій [...] До моїх спортивних занять належали біг, плавання, лещетарство (лижі), кошиківка (баскетбол) і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».

Світогляд Степана Бандери, як і всієї західноукраїнської молоді, формувався під впливом націоналістичних ідей, які пропагував «Літературно-науковий вісник». Як супротив польській окупаційній політиці на Західній Україні масово виникають молодіжні організації — Група української державницької молоді на чолі зі С. Охримовичем, Юліаном Вассияном, Іваном Ґабрусевичем, Богданом Кравцівим та Організація вищих класів українських гімназій. У Стрию її очолювали С. Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький та Осип Карачевський. У 1926 р. вони об’єдналися у Союз української націоналістичної молоді. У 1927 р. Бандеру прийняли до лав УВО, де він був зачислений до розвідувального відділу, а згодом переведений у реферантуру пропаґанди. Юний Бандера займався розповсюдженням підпільних видань, бойкотуванням польських товариств проводив орга-нізаційно-вишкільну роботу, тощо. За це в Калуші у грудні 1928 р. був заарештований польською поліцією. У 1928-30 рр. С. Бандера був одним із дописувачів щомісячного гумористичного журналу «Гордість нації», який редагував Данило Чайковський — «Мормон». Свої сатиричні статті Бандера підписував псевдонімом Матвій Пардон.

Розростання націоналістичного руху та його неорганізованість спонукали розрізнені структури до об’єднання. Тому цілком логічним й закономірним стало виникнення 2 лютого 1929 р. Організації Українських Націоналістів. Своєї головної мети — незалежності України — ОУН збиралася досягти за допомогою національної революції, тобто шляхом збройного повстання проти польських і радянських окупантів. ОУН відкидала легальні й еволюційні методи боротьби з Польщею, бо за допомогою цієї тактики українським політичним партіям і громадським організаціям не вдалося добитися навіть автономії, не кажучи вже про незалежність України. Тому було вирішено застосовувати радикальні-ші методи — революцію та конспірацію.

В ОУН Бандеру рекомендував його товариш С. Охримович. Ось як характеризує Бандеру цього періоду відомий історик і діяч Лев Шанковський: «Незабутнього друга Степана я знав від найменших літ. Я пам’ятаю добре Степана з його гімназійних літ, а потім, як студента й завзятого націоналіста. Зустрічав його в славної пам’яті Степана Охримовича, мого кузена, сусіда й приятеля, який часто мені говорив: «Із цього Степанка будуть ще люди!» Зустрічав його в сл. пам. Олекси Гасина в Конюхові й пам’ятаю добре дискусії з цим повним внутрішнього горіння українським націоналістом молодшої генерації, який уже на заранні своїх молодих літ, свого юнацтва, яке посвятив всеціло справі, проявив оці риси характеру, що видвигнули його на пост провідника українського націоналізму. Так наші дороги дуже часто сходилися із сл. пам. Степаном Бандерою, сином незабутнього о. Андрія — оцього революціонера в рясі, який своєму синові передав всю свою палку любов до українського народу та до справи його визволення».

Спочатку Бандеру призначили відповідальним за загаль-ноорганізаційний стан ОУН у Калуському повіті та роботу студентських осередків. Одночасно він був задіяний у реферан-турі пропаґанди. У 1930 р. очолював технічно-видавничий відділ, згодом розповсюдження підпільних видань на західноукраїнських землях. В 1931 р. у відання Бандери передали відділ постачання підпільних видань з-за кордону. Того ж року Бандера був призначений референтом пропаґанди в Крайовій Екзекутиві ОУН, яку на той час очолював С. Охримович, а 1932 р. — заступником Крайового провідника (далі — КП) ОУН. За цей період Бандеру п’ять разів арештовували: 1) 14.ХІ.1930 р. — заарештований разом із батьком за антипольську пропаганду; 2) влітку 1931 р. — затриманий на декілька днів у с. Войнилів біля Калуша за спробу переходу польсько-чеського кордону; 3) 1931 р. — просидів три місяці у слідчій тюрмі у зв’язку із вбивством комісара поліції у Львові Е. Чеховського; 4) 10.Ш.1932 р. -затриманий у м. Тешин; 5) 2.УІ.1933 р. — заарештований у м. Тчев під час поїздки зі Львова до Данцига.

У 1931-34 рр. з Бандерою активно співпрацював Ярослав Рак -«Мортек», який керував кур’єрами між КЕ ОУН та Проводом Українських Націоналістів (далі — ПУН). Вони розробляли маршрути переправляння нелегальної літератури через кордони Литви, Чехо-Словаччини, Румунії та міста Данціга. Для провідних діячів ОУН Микола Климишин виробив посвідчення членів польського туристичного товариства, що давали право вільно перетинати польсько-чеський кордон. Із цими документами члени КЕ ОУН могли з 1932 р. безперешкодно приїздити на наради ПУН.

Набагато важче відбувалося транспортування газети «Сурма» у Галичину, що супроводжувалося постійним ризиком потрапити до рук чеської, польської чи румунської поліції. Щоб зберегти в таємниці місце друкування, із Каунаса почергово висилали поштові пакунки до кількох пунктів за кордоном, зокрема до Данціга, Берліна й Праги. Із Данціга часопис переправляли в Галичину, а з Берліна й Праги пересилали до Тешина й далі, на Закарпаття. Було розроблено три маршрути доставки «Сурми» із Чехо-Словаччини до Львова. Перший пролягав через Студене, Лавочне, Стрий; другий — через Воронянку; третій проходив через Карпати. Однак перший напрямок поліція дуже швидко заблокувала, перехопивши майже всі транспорти літератури, які у 1931 р. організував Богдан Кордюк. Із Праги на Закарпаття «Сурму» висилали більшими пакунками на адреси членів ОУН, які