Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

242-243. «...ліворуч злетів перед ними високолетний орел...» - Птах, що з'являється в небі з лівого боку, вважався поганою прикметою.

299-300. Ктесіпп «...вхопив... з корзини ногу волячу...» - В хлібні кошики (див. XX. 254-255) за гомерівських часів м'яса не клали, - місце для нього було на «блискучих» столах, які спеціально мили губками перед кожним обідом (див. І. 111-112, або XXII. 438-439), та й м'ясо на стіл подавалось тільки філейне, отже, наведений епізод, мабуть, належить до вставок.

301-302. «...усміхнувся... глузливо» - в ориг. «сардонічно» (сар-доніон). Сардонічний сміх - в'їдливий, ущипливий, злобно-насмішкуватий. Античні коментатори (можливо, за народною етимологією)

[536]

пов'язували цей вислів з назвою острова Сардинії, де росла дуже гірка трава, що спотворювала риси обличчя в гірку «сардонічну» усмішку. Відомо, проте, що гомерівські греки про Сардинію ще не знали, отже, вислів цей - пізнішого походження.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

7. «Ключ дуже гарний...» - явний анахронізм, адже в гомерівську епоху ні замків, ні ключів не знали (див. прим, до І. 441).

120-122. Сокири були поставлені в прокопаному для них рівчаку - очевидно, на подвір'ї, перед домом, а не в самому домі, де щільно втрамбована долівка цього не дозволяла зробити.

145. Обов'язком ворожбита при жертвах було ворожити по нутрощах жертовних тварин, а також доглядати за узливанням з кратери, в якій змішували вино з водою.

148-153. Стародавні греки ставились до своїх жерців без особливої пошани: Леод сидить не на почесному місці за столом, а в лівому кутку біля кратери з розбавленим вином, Антіной одверто глузує з нього, натякаючи на його неробочі руки, які й сам Гомер називає «незвичними та ніжними».

295, 303. Кентаври (напівлюди-напівконі), сп'янівши на весіллі Пірітоя, владаря міфічних лапітів, накинулись на їхніх жінок, - у кривавій бійці, яка виникла з цього приводу, кентаври зазнали поразки.

395. «Чи не сточили ще рога...» - На кінцях лука, для більшої пружності, греки приробляли коров'ячі або інші роги, до яких прикріплялась тятива.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

1. «Скинув із себе лахміття тоді Одіссей...» - як і перед всяким змаганням, він оголює верхню частину тіла.

55-64. Женихи виявляють готовність не тільки відшкодувати всі заподіяні ними збитки, але й сплатити величезний штраф - по двадцять биків, що, за нормами тодішнього звичаєвого права, повністю ліквідувало б конфлікт і позбавило б Одіссея підстав для безкарного вбивства женихів.

[537]

79. Одіссей передбачливо виніс із приміщення всю зброю, але Еврімах мав при боці короткий меч, якого інші юнаки, очевидно, на цей раз не захопили.

122. Четверошкурий щит - покритий чотирма шарами товстої шкури.

232, 235. «Подужать» - «Алкімів син дужий» - гра слів. В оригіналі ім'я Менторового батька - Алкім - означає дужий, відважний.

239. Див. прим, до І. 319.

334. Жертовник Зевса, охоронця осель, давав право недоторканності кожному, хто прибіг до нього.

481. За грецькими віруваннями, пролита в домі кров оскверняла його, і він потребував обряду очищення через обкурювання сіркою.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

88. Поріг кам'яний. - Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями.

162-163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі.

190-201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя - в природі, має символічний характер.

201. Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца.

218-224. Приклад Єлени й Паріса («чужинця»), наведений Пенелопою, - мало виправдана в її аргументації пізніша вставка.

245. Імена коней, що возять Еос понад світом, - Ламп і Фаетон, - означають сяйво, блиск - так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса - Лампетія та Фаетуса (див. XII. 132).

248-249. «Ще не дійшли ми з тобою... до краю наших випробувань...» - Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема «Телегонія».

296. На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня «Одіссея» закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне

[538]

закінчення, як «відхід до сну». Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту «Одіссеї», визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв'язний виклад. 347. Рання зоря золотошатна - богиня світанку Еос.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1. Гермес кілленійський. - Гермес народився на горі Кіллені.

5. Всупереч загальним уявленням стародавніх греків про загробне життя та описові його в XI пісні, душі померлих тут зберігають пам'ять і свідомість, скиглячи (відбиток уявлення про душу як про пташку); йдуть до Аїду за помахом Гермесового жезла і залишаються там без похоронного обряду. Все це ще раз підтверджує думку про пізніше походження цієї пісні.

11 - 12. Левкадська скеля - біля входу до підземного царства мертвих. Брама Геліоса - на західному краю світу. У неї, за уявленням стародавніх греків, заходило сонце.

26-27. Під час походу на Трою Агамемнон був вождем цілого війська ахеїв.

37. Йдеться про Аргос у Фессалії, де народився Ахілл.

46. «...волосся собі обстригали» - див. прим, до IV. 198.

47-48. Мати - морська німфа Фетіда, донька старця морського Нерея, мати Ахілла. Безсмертні німфи - сорок дев'ять її сестер-нере'щ, що разом з Фетідою прийшли оплакувати її сина.

60. Гомер згадує то одну музу, то кількох, ніде не називаючи ні кількості їх, ні імен. Гесіод перший визначив кількість - дев'ять муз - і назвав їх поіменно. Наведена згадка про дев'ять муз - ще один доказ того, що даний текст - пізнішого походження.

195. Ім'я Пенелопи, що «вірна лишилась... Одіссею», стало прозивним для означення вірної дружини.

199. «...така Тіндареєва донька...» - Йдеться не про Єлену, а про Клітемнестру, дочку Леди, що її смертним чоловіком був Тіндарей.

252. Одна з небагатьох в «Одіссеї» згадок про рабство (див. IV. 11 та ін.).

304-306. Алібант - місто в Південній Італії. Граючи на значенні цієї назви (від «аліо» - блукати), Одіссей натякає на свої довгочасні блукання та поневіряння. Вигаданими іменами, якими Одіссей називає себе і своїх предків, він продовжує натякати на свою

[539]

долю. Щодо первісного значення цих імен є різні здогади. За одним з них Еперіт - означає гнаний, Афідант - той, кого не щадили, Поліпемон - багатостраждальний.

378. Нерік - місто в Акарнанії (західна частина середньої Греції), біля якого корінфяни пізніше прокопали канал, що відділяє Левка-ду від суходолу.

429. Кефаленянами названі тут