Читати книгу - "Святослав"

у лівій. Якийсь печеніг підскочив збоку до нього й перебив ліву руку – князь Святослав випустив щит, але мав ще меч. Кілька стріл разом впилися в його груди, але князь київський ішов далі.

І тільки на одну мить зупинився Святослав. Він став, високо підняв голову, дуже блідий, широко розплющеними очима подивився вдалину…

Там, на голубому плесі Дніпра, він побачив лодії… О, коли б ці лодії були тут, коли б вої, які сидять там на веслах, знали, що робиться на острові?! Але на лодіях нічого не знають, вої сидять на веслах, вої їдуть додому…

Ще крок уперед ступив князь Святослав і раптом, як зламаний спис, упав на землю.

Так помер князь київський Святослав.

І ця смерть князя Святослава була настільки велична, що зупинила навіть печенігів. Довгу хвилину вони стояли на місці, ніби не вірили, що сталося. Потім кинулись вперед, почали рубати мертве тіло Святослава…

Але в цей час хтось із них подивився навкруг і закричав тривожно, перелякано:

– Лодії… Лодії!

І всі вони поглянули вдалину, на пониззя. А потім стрімголов побігли зі скелі, перестрибували через трупи, поспішали до берега, де паслися їхні коні. Сідали на них. Кидалися в воду, щоб швидше перепливти Дніпро й тікати у поле.

На далекому плесі, ніби вони висіли між небом і водою, вимальовувались лодії руських воїв.

Поранений у голову, з посіченим тілом, Микула лежав під скелею, не міг звестись на ноги, але бачив, як все це сталось.

Князеві Святославу віддавали погребову почесть так само, як і всім далеким і близьким його предкам – князям антським, полянським, – по закону й покону руському.

На високу кручу острова Григорія, до священного дуба, під яким звичайно приносили жертви, вої витягли лодію князя Святослава, засипали її травою, прикрасили квітами, на носі зробили подобу княжого столу, застелили його багряними килимами і там поклали тіло князя Святослава, покрили його знаменом.

Усі знали й розуміли – князя Святослава з ними немає. Ось лежить у лодії все, що лишилось від нього. Але князь Святослав живий і житиме, на своїй лодії він підійметься в небо і порине в світ інший – безжурний, радісний, де у вирії цвітуть сади, де Перун викрешує блискавиці, де живуть чудові діви.

Це – важка й довга дорога. Може бути, князеві Святославу доведеться на коні мчати між товкучими скелями, які розходяться дуже рідко, й то тільки на мить, може, йому доведеться в цій далекій дорозі битись зі злими духами, може, йому доведеться переправлятися через небесні ріки й платити перевізнику за переправу. Він сам, нарешті, мусить їсти, пити, хтось мусить і допомогти князеві у цій дорозі…

Так помер князь київський Святослав.

У лодію князя Святослава вої поставили корчаги, наповнені зерном, олією, вином, вбили ще й кращого улюбленого коня князя. Жрець одрубав голову білому півневі й кров’ю його покропив лодію. А багато воїв у цей час сокирами рубали сухе дерево, гілля, клали дрова до лодії…

Над островом лунав спів:

Ой не стало Святослава, князя нашого не стало. Горе Києву-городу і всім землям нашим настало, Що зібрався князь Святослав у далеку дорогу, Склав білі руки на грудях, витягнув швидкі свої ноги… Ой устань, княже, устань, – ні, не встане Святослав, не встане; Ой поглянь на нас, – ні, не погляне Святослав, не погляне; Ой їде наш князь, їде князь у далеку дорогу, Помолись же за нас, не забудь нас біля Перунового порога…

У руках жерця з’явилась довга головешка. Він доторкнувся нею до сухого багаття, і по ньому зміями побіг вогонь. Одразу ж днище лодії, насад обгорнула хмара диму, з якої то тут, то там виривались гострі