Читати книгу - "Американська трагедія"

краще почекати ще трохи, хоча б до ухвалення апеляційного суду. Для чого рискувати? Адже бог все одно знає правду. А він гірко, дуже гірко шкодує про все. Він тепер добре розуміє, яке все це жахливе, скільки горя і нещастя, не кажучи вже про смерть Роберти, він посіяв скрізь. Але… але життя таке гарне… Ах, коли б тільки вирватися! Коли б тільки вийти звідси і ніколи більше не знати, не почувати, не пригадувати кошмару, який тепер нависає над ним! Повільно густішає присмерк. Повільно настає світанок. Довга ніч! Ці зітхання… ці стогони! Тортури, які тривають удень і вночі, так що часом здається: от-от він збожеволіє; і напевно б збожеволів, якби не Мак-Міллан, що дедалі більше прив'язується до нього і так уміє обійтися ласкаво, утішити, підбадьорити. От добре було б як-небудь сісти поруч нього тут чи в іншому місці, і розповісти йому все, і від нього почути, чи винуватий і наскільки винуватий, — і якщо винуватий, то щоб Мак-Міллан помолився за нього! Іноді Клайд виразно почував, що заступницькі молитви його матері і преподобного Данкена Мак-Міллана матимуть більший успіх у цього бога, ніж його власні. Він ще не міг молитися. І, слухаючи іноді лагідний мелодійний голос Мак-Міллана, що ніс до нього крізь грати слова молитви чи послання до галатів, корінфян, фессалоні-кійців, він думав, що треба розповісти цій людині все — і якнайшвидше.

Та дні минали, а він уперто мовчав, і преподобний Данкен почав уже втрачати надію коли-небудь схилити його до каяття і спасіння душі, як раптом через півтора місяці надійшов лист, вірніше — записка, від Сондри. Його було одержано через канцелярію начальника, а Клайду передав преподобний Престон Гілфорд, протестантський духівник тюрми. Підпису не було, але папір був дуже хороший і дорогий. Згідно з тюремними правилами, лист розпечатали і прочитали. Але в змісті його начальник і преподобний Гілфорд не побачили нічого, крім співчуття і докору, а до того ж було цілком очевидно, що автором його є саме згадувана не один раз на суді міс X, тому після відповідного обміркування було вирішено, що Клайд може прочитати його, що йому навіть треба його прочитати. Це може стати йому корисною наукою. «Шляхи беззаконних…» А тому якось надвечір — це було восени, після того як минуло довге, нестерпне літо, і вже минув рік перебування Клайда в тюрмі — йому принесли цього листа. Він узяв його в руки. І хоч він був надрукований на машинці і не мав ні дати, ні зворотної адреси (тільки поштовий штемпель був нью-йоркський), він інстинктивно відчув, що це від неї. І відразу ж схвилювався — навіть рука, що тримала конверт, злегка затремтіла. Потім прочитав рядки, які багато днів після цього перечитував без краю:

«Клайд! Ці рядки пишуться для того, щоб Ви не думали, ніби та, хто була Вам дорога колись, зовсім забула Вас. Вона так само багато вистраждала. І хоч вона ніколи не зрозуміє, як Ви могли вчинити те, що вчинили, все ж і зараз, хоч Ви з нею ніколи більше не побачитеся, вона жаліє Вас і бажає Вам свободи і щастя».

Без підпису — без єдиного сліду її руки. Вона побоялася підписати своє ім'я і всім своїм єством уже настільки віддалилася від нього, що не захотіла навіть повідомити, де вона тепер. Нью-Йорк! Та лист міг бути написаний де завгодно і тільки відправлений з Нью-Йорка. І він ніколи не довідається… ніколи не довідається… навіть якщо помре в цих стінах, що легко може статися. Загинула його остання надія, останній проблиск його мрії. Кінець! Так буває, коли ніч гасить останню слабку смужку світла над обрієм. Невиразний, рожевуватий відблиск — і потім цілковита темрява.

Він сів на койку. Смугаста тканина його жалюгідного одягу і сірі повстяні туфлі привернули його погляд. Карний злочинець. Ці смужки. Ці туфлі. Ця камера. Ця невиразна загроза попереду, про яку завжди однаково страшно думати. І тепер — цей лист. От і закінчився його чудесний сон. І заради цього він так відчайдушно прагнув позбутися Роберти — хотів був навіть убити її. Заради цього! Цього! Він повертів у руках листа, потім руки його опустилися. Де вона тепер? У кого закохана? Її почуття могли змінитись за цей час. Може, в неї це було тільки легке захоплення. А страшні вісті про нього, мабуть, знищили будь-яке почуття до нього. Вона вільна. Вона гарна… багата. І, напевно, хтось інший…

Він встаз і пройшовся до дверей камери, щоб пригасити зростаючий біль. Напроти, в камері, де раніше був китаєць, тепер сидів негр Уош Хіггінс. Казали, що він зарізав у ресторані офіціанта, який відмовився подавати йому і до того ж образив. А поряд сидів молодий єврей. Він убив власника ювелірного магазина з метою грабунку. Але тут, чекаючи страти, він весь час був засмучений, пригнічений— сидів цілими днями на койці, обхопивши голову руками, і мовчав. Клайд з своєї камери бачив їх обох. Єврей сидів, як завжди, схиливши голову на руки. А негр лежав на койці, закинувши ногу на ногу, курив і співав:

Ось велике колесо котиться — бумп!

Ось велике колесо котиться — бумп!

Ось велике колесо котиться — бумп!

Просто н-а-а мене!

Клайд відвернувся, не можучи врятуватися від власних думок.

Попереду страта! Він має померти! А цей лист — ознака, що і з Сондрою теж усе закінчено. Ясно. Це — прощання! «Хоч Ви з нею ніколи більше не побачитеся…» Він кинувся ницьма на койку — не плакати, просто відпочити, він так стомився. Лікург. Дванадцяте озеро. Сміх… Поцілунки… Усмішки. Те, чого він жадав минулої осені. І от— через рік…

Але тут пролунав голос молодого єврея. Коли мовчання ставало нестерпним для його змучених нервів, він починав бурмотіти співучим голосом щось подібне до молитви, але так, що це краяло душу. Багато хто з ув'язнених намагався протестувати. Але зараз його голосіння було саме доречним.

— Я був злим. Я грішив. Я брехав. О-о-о! Я ламав слово. В серці моєму містився порок. Я був заодно з тими, хто коїв погані справи. О-о-о! Я лицемірив. Я був жорстокий. О-о-о!

З другого кінця відгукнувся Великий Том Руні, засуджений за вбивство Томаса Тайса, що відбив у нього якусь дівчину із карного кубла.

— Слухай, бога ради! Тобі не легко, згодний. Та адже й мені не легше. Ради бога, облиш!

Клайд сидів на своїй койці, і думки його кружляли в такт голосінню єврея, мовчки вторячи