Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

що якось зайшла до нього й побачила відчинену шафку та її вміст. Також вона повідомила, що якось знайшла його за столом у напівпритомному стані ввечері, коли вже пішов останній пацієнт. Утім, не думаю, що це впливало на його уміння як діагноста. Я помічав, що під кінець дня він ходить зі скляними очима й усе таке, але чоловік був однією ногою на пенсії. Я думав, що він просто стомлюється.

— Марго знала про його залежність? — спитав Страйк.

— Ні,— відповів Ґупта,— я їй не казав, хоч і слід було б. Вона була моєю партнеркою, людиною, якій я мав би довіритися, щоб потім ми разом вирішили, як бути. Але я боявся, що вона помчить просто до доктора Бреннера й усе висловить йому в обличчя. Марго не мала звички стримуватися, коли вважала щось правильним, і я часто жалкував, що вона не дуже тактовна. Наслідки конфлікту з доктором Бреннером були б серйозні. Треба було діяти делікатно — власне, ми ж не мали прямих доказів,— але тоді зникла Марго, і барбітурати доктора Бреннера стали найменшою нашою проблемою.

— Ви продовжили працювати з Бреннером після зникнення Марго? — спитав Страйк.

— Так, ще кілька місяців, а потім він вийшов на пенсію. Я ще трохи працював у клініці Святого Івана, тоді перейшов до іншої. І зробив це з радістю. У старій клініці було надто багато поганих спогадів.

— А якими були стосунки Марго з іншими працівниками клініки? — запитав Страйк.

— Нумо, пригадаймо,— озвався Ґупта й узяв собі ще рулетик.— Секретарка Дороті її не любила, гадаю, через відданість докторові Бреннеру. Як я вже згадував, Дороті була вдова. То була така затята пані, з тих, хто прив’язується до начальника й завжди його підтримує і обороняє. Якщо Марго або я були чимось незадоволені чи критикували Джозефа, наші папери й листи потрапляли в кінець черги на друк. Ми навіть жартували з цього приводу. В ті часи, містере Страйк, комп’ютерів ще не було. Не як у наші дні... Ось Аїша,— він показав на верхнє праве фото у себе за спиною,— все друкує сама на комп’ютері в своєму кабінеті. Все комп’ютеризоване, і це дуже зручно. Але в ті часи наші звіти й листи залежали від милості машиністки. Ні, Дороті не любила Марго. Трималася ввічливо, але прохолодно...

Доктор Ґупта раптом щось ніби згадав.

— Утім,— додав він,— Дороті прийшла на барбекю, ми всі навіть здивувалися. Одного разу в неділю Марго влаштувала барбекю в себе на подвір’ї, в останнє літо перед своїм зникненням. Планувалося, що те барбекю нас усіх...— він, не закінчивши фрази, переплів пальці.— Пам’ятаю, як здивувався, що Дороті прийшла, бо Бреннер відхилив запрошення. Дороті прийшла з сином — йому було років дванадцять чи тринадцять. Вона пізно народила, особливо як на ті роки. Хлопець був зухвалий. Пам’ятаю, що чоловік Марго насварив його, коли той розбив якусь цінну чашу.

Страйкові мимохідь згадався племінник Люк, який зламав його навушники в Сент-Мосі.

— Марго з чоловіком мали дуже симпатичний будиночок у Гемі. Чоловік теж був лікар — гематолог. Великий сад... Ми з Джиїл привели своїх дівчат, але оскільки Бреннер не прийшов, а Дороті образилася, що чоловік Марго насварив її сина, боюся, Марго не досягла своєї мети. Всі так і лишилися в своїх окопах.

— А всі інші прийшли?

— Наче так. Ні... заждіть. Здається, прибиральниця... Вілма! — аж просяяв доктор Ґупта.— Гі звали Вілма! Я навіть не думав, що досі пам’ятаю... а от прізвище... я його, здається, навіть і тоді не знав...

Ні, Вілми не було. Але всі інші прийшли. Дженіс теж привела свого сина — він був молодший за сина Дорогі та краще вихований, наскільки я пам’ятаю. Мої доньки грали в бадмінтон з малим Бітті.

— Дженіс була заміжня?

— Розлучена. Чоловік пішов до іншої. Вона це пережила й самотужки виховала сина. Такі жінки, як Дженіс, завжди дають цьому раду. Дивовижно. Коли ми були знайомі, вона мала важке життя, але пізніше знову вийшла заміж. Я порадів, коли про це дізнався.

— Дженіс і Марго ладнали між собою?

— О так. Вони обидві мали цей дар — не погоджуватися, проте не ображатися.

— І часто між ними була незгода?

— Ні-ні,— запевнив доктор Ґупта,— але в робочому середовищі завжди доводиться приймати рішення. Ми були... принаймні намагалися бути... демократичною організацією... Ні, Марго та Дженіс ставилися до розбіжностей раціонально, без особистих образ. Гадаю, вони одна одній подобалися. Дженіс вразило зникнення Марго. Коли я йшов з клініки, вона розповіла, що Марго снилася їй мало не щотижня. Нас усіх змінила та подія,— тихо додав Ґупта.— Ніхто не чекає, що друг чи подруга просто розчиниться в повітрі, не лишивши жодного сліду. Є в цьому щось... незбагненне.

— О так,— погодився Страйк.— А які були стосунки в Марго з жінками з реєстратури?

— Ну, Айрін, старша з них,— зітхнув Ґупта,— мала ще той норов. Пам’ятаю, що вона часом бувала... не так груба, але досить зухвала з Марго. На святкуванні Різдва в клініці... то Марго організувала, знову хотіла, щоб усі поладнали... Айрін добряче випила. Пам’ятаю, що мали місце якісь розбіжності, але що конкретно — не згадаю. Наче нічого серйозного. Коли я побачив їх наступного разу, обидві трималися цілком дружньо. Після зникнення Марго Айрін була в істериці.

Запала коротка пауза.

— Почасти то було про людське око,— додав Ґупта,— але певен, що переймалася вона щиро. Глорія — бідолашна маленька Глорія — дуже горювала. Для Глорії Марго, знаєте, була більш ніж начальницею. Скоріше старшою сестрою, наставницею. Саме Марго взяла її на роботу, хоч Глорія майже не мала досвіду. І мушу визнати,— розсудливо додав Ґупта,— що вона добре працювала. Дуже старалася, швидко вчилася. Було досить один раз вказати їй на помилку. Думаю, вона була з дуже бідної родини. Дороті її дещо зневажала, бувало, поводилася украй нелюб’язно.

— А що прибиральниця Вілма? — спитав