Читати книгу - "Найкраще в мені"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як Довсон і сподівався, на кладовищі нікого не було. Він поклав квіти коло надгробка й коротенько помолився за сім’ю померлого. Ще декілька хвилин постояв там, а тоді поїхав назад до готелю. Виходячи з автомобіля, він глянув угору. Блакить простяглася від обрію до обрію, повітря вже потеплішало. Йому спало на думку, що провести такий чудовий ранок в авто було б блюзнірством, а тому вирішив прогулятися пішки.
Сонце сліпуче виблискувало на поверхні Ньюс, і Довсон вдягнув темні окуляри. Перетинаючи вулицю, він роздивився по сторонах. Крамниці вже повідчинялися, та на тротуарах було порожньо, і він мимоволі поцікавився сам у себе, як ті торговці тримаються на плаву.
Глянувши на годинника, Довсон побачив, що має ще півгодини до призначеного часу. Далі перед собою він помітив кав’ярню, повз яку пробігав ранком, і хоч кави йому більше не хотілося, пляшка води могла би згодитися. Дивлячись у бік кав’ярні, він відчув, як здіймається бриз. Тут двері прочинилися, він побачив, хто з них виходить, і посмішка одразу з’явилася на його обличчі.
* * *
Аманда додала вершків й цукру до своєї ефіопської кави, стоячи на касі в «Бін». Колись ця кав’ярня була невеличким закладом, та серед її асортименту можна було знайти щонайменше два десятки сортів кави, а також смачнющі тістечка й печиво, і Аманда полюбляла навідуватися сюди щоразу, як бувала в Орієнталі. Як і в Ірвіна, місцеві збиралися тут, аби потеревенити про події в містечку. За її спиною точилася жвава розмова. Хоч вранішня година пік уже лишилася позаду, людей тут виявилося більше, ніж вона розраховувала: дівчина-бариста за прилавою не зупинилася перепочити ані на хвильку за весь час, доки Аманда була тут.
Кава була їй зараз просто необхідна. Ранкова розмова з матір’ю навалилася на неї хвилею апатії. Перед тим коли вона була в душі, на якусь мить з’явилася думка повернутися в кухню і завести справжню бесіду, але, витираючись, вона передумала. Аманда усе життя сподівалася, що врешті- решт її мати стане колись співчутливою й здатною висловлювати підтримку, яка завжди була так їй потрібна, однак уявити збентеження й розчарування на материному обличчі, коли та почує ім’я Довсона, було значно простіше. Тоді розпочнеться тирада — безсумнівно, це буде чергове повторення злостивих і принизливих лекцій, яких Аманда наслухалася в юності. Зрештою, її матір була поборником традиційних цінностей. Рішення були або розумними, або дурними, вибір був правильним чи неправильним, і певні межі перетинати заборонялось. Кодекси поведінки були прописані, оскаржувати їх зась — особливо в тому, що стосувалося сім’ї. Правила Аманді були відомі з дитинства, як і те, у що її мати свято вірить. Мати наголошувала на відповідальності, вірила в наслідки й не мала жодного бажання слухати відмовки. Аманда розуміла, що це не завжди було так уже погано: вона й собі застосовувала подібний підхід до дітей і знала, що так їм буде ліпше.
Різниця полягала в тому, що її мати завжди здавалася такою впевненою. Вона ніколи не мала сумнівів щодо себе, щодо вибору, який робила, — наче життя було піснею, і треба було лише крокувати в ритм, знаючи, що все відбудеться згідно з планом. Часто Аманді здавалося, що її матір не шкодує ні про що взагалі.
Проте Аманда була не такою. Вона ніяк не могла забути, як мати жорстко відреагувала на хворобу, а потім і смерть Беа. Звісно, вона висловила свої співчуття, навіть доглянула за Джаредом й Лін, коли Аманді часто треба було бувати в лікарні, а після похорону вона навіть декілька разів готувала їм вечерю. Але Аманда так і не осягла стоїчного прийняття, з яким її мати поставилася до ситуації, як досі не змогла перетравити лекцію, яку мати прочитала їй через три місяці після смерті Беа — про те, як Аманді треба «повернутися в сідло» й «припинити жаліти себе». Вона так це казала, наче втратити дитину — те саме, що посваритися з хлопцем. Вона досі переживала напади гніву, коли згадувала про це, і іноді не могла зрозуміти, чи її мати взагалі здатна на якесь співчуття.
Вона зітхнула й нагадала собі, що вони з матір’ю живуть у різних світах. Її мати ніколи не вчилася в коледжі, ніколи не жила за межами Орієнтала, і, може, річ була саме в цьому. Вона приймала щось, бо не мала з чим його порівняти. І власне її сім’ю важко було назвати сповненою любові, якщо зважити на ті крихти спогадів, якими мати все-таки ділилася. Але хто ж знав? Аманда напевне знала лиш те, що довіряти мамі — означало знайти на свою голову ще більше проблем, ніж воно було того варте, і просто зараз вона аж ніяк не була до цього готова.
Накриваючи горнятко кришкою, Аманда відчула, як задзвонив її мобільний. Побачивши, що це Лін, вона вийшла на ґаночок відповісти і наступні декілька хвилин провела за бесідою з донькою. Після того Аманда зателефонувала Джаредові на мобільний, розбудила його й послухала його сонне бурмотіння. Перед тим як покласти слухавку, він обмовився, що дуже чекатиме на неї в неділю. Їй дуже хотілося подзвонити й Анет також, але заспокоїлася думкою, що мала й без неї чудово проводить час у таборі.
Подумавши трохи, вона подзвонила Френкові на роботу. До того їй не випало поговорити з ним — хоч що вона там казала про це мамі. Як завжди, їй довелося чекати, доки він матиме вільну хвилинку між пацієнтами.
— Привіт-привіт! — привітався він, взявши слухавку. Поговоривши з чоловіком, вона зрозуміла, що він не пам’ятає, чи телефонував її матері вчора. Проте він, здавалося, був радий її чути: розпитував про маму, і Аманда розповіла, що увечері вони вдвох запрошені на вечерю. Тоді він повідомив, що має на неділю плани — спочатку гольф з приятелем, Роджером, а тоді трансляція матчу «Брейвз» у тому ж клубі. Досвід підказував їй, що ці заняття неодмінно закінчаться пиятикою, але приборкала напад люті, розуміючи, що допити ні до чого хорошого не призведуть. Френк запитав про похорон і про її плани в місті. І хоч Аманда чесно відповіла на всі питання — бо й сама ще нічого до пуття не знала — вона відчувала, як важко їй умовити себе згадати про Довсона. Френк, здавалося, нічого не помітив, але коли вони попрощалися, в Аманди лишилося виразне й неприємне відчуття провини. Вкупі з люттю це відчуття було
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкраще в мені», після закриття браузера.