Читати книгу - "Війна у натовпі"

я знічев'я згадав про те, що я — бойовий офіцер. Тож 20 серпня я вже перебував на барикадах біля Білого дому з боку Москва-ріки. Наш синьо-жовтий прапор чомусь викликав у кацапів непідробний захват. Пам'ять закарбувала такий епізод. Сидячи на своїх "укріпленнях" у стані бездіяльності, ми відстежували все, що рухається. Природно, нашу увагу миттєво привернув буксир, який тягнув невимовно іржаву баржу.

— Хлопці, подивіться, до чого москалі "Аврору" довели!

Що правда, то правда. Під час так званого ремонту броненосний корпус крейсера просто викинули. Рештки справжньої "Аврори" закінчили свій шлях на смітнику Балтійського заводу або де її там "реставрували". А на Неві мирно погойдувався макет у натуральну величину. Все-таки руські так і залишилися сухопутним народом.

Перед лицем такого варварства що ще залишалося мені, офіцеру флоту, як не вступити в УНСО? Туди справді брали всіх. Навіть до моєї заяви на предмет того, що я "бойовий офіцер", поставились спокійно. Тоді всі вигадували собі минуле. Звичайна біографія українця — "гнав самогон і людям допомагав"— на хвилі патріотичного чаду викликала відчуття сорому.

Пов'язані з ГКЧП події протікали на Україні цілком провінційно. Не скажу, що ми зробили належні висновки з перших московських або, скажімо, вільнюських подій. Те, що формула озброєного повстання: "вокзал, пошта, телефон, телеграф, мости" — зазнала суттєвих змін, ми збагнули пізніше. Кажуть, що біля Білого дому тоді зібралося сто п'ятдесят тисяч народу (включаючи гаволовів). Але де ж були інші? Часи масової політики залишилися в минулому. Нерозуміння цього більшістю учасників подій і визначило подальші перемоги УНСО.

Славко

Прибивалися до УНСО і діти. Взагалі, п'ятнадцятирічні — це найкращі солдати. Їхній організм достатньо розвинутий, і фізичні навантаження у цьому віці переносяться легше, ніж дорослими. Для них не існує багатьох "дорослих" бар'єрів, вони ще грають в життя, навіть такий стримуючий чинник як гроші і необхідність їхнього здобування — для них це теж гра.

Першим "сином полку" став "Віталик", учень інтернату з математичним ухилом. Він виростав в УНСО від своїх 15-ти до 21-о року і за ці шість років перетворився на одного з найкращих бойовиків, з чисто організаційним, не пов'язаним з армією воєнним досвідом і досвідом командування. На жаль, "Віталик" пропав безвісти під час штурму бойовиками Грозного. Військові здібності жінок і дітей належним чином, ще до Пол Пота, оцінили палестинці. "Кривавий шабат" 11.3. 78 (37 вбитих, 76 поранених) влаштувала група бойовиків ООП віком від 15 до 18 років. А командувала ними сімнадцятирічна дівчина.

Саме жінки є найбільш послідовними, переконаними і безжалісними терористами. Бути такими їм допомагає впевненість у тому, що вони самі — це справжні жертви. Однією з ознак життєздатності тієї або іншої ідеології, організації є число жінок-прихильниць.

Вперше "група сексуальної підтримки військовослужбовців" зголосилася ще до утворення УНСО влітку 1991 року. Складали її здебільшого громадянки США — студентки вузів, що вивчали політичні науки. Вони прибули в Україну до місця, як тоді припускалося, кризи, на практику. Як і належить нащадкам українських емігрантів, у них були цілком фольклорні імена: Мотря, Хивря, Христина... Ми називали їх "слониками" за непробивну наївність і габарити.

Як не дивно, "слоники" добре проявили себе у дні ГКЧП. Тоді, буквально в останній момент, Дмитро Корчинський і його оточення виїхали до Львова. Обладнання прес-центру в Києві також перевезли на конспіративні адреси. Зранку 19 серпня Львів являв собою жалюгідне видовище. Зникли синьо-жовті прапори, до тих пір вивішені буквально на кожному громадському сортирі. У львівському "Гайд-Парку" на "стометрівці" біля оперного театру під дощем сиротливо горбилося чоловік 150 найбільш непримиренних. От у такі дні, завдячуючи лихоманковій активності Дмитра Корчинського, і народилася УНСО.

"Слоники" виконували всю технічну роботу. Тоді я вперше пересвідчився, що російська — не така вже зрозуміла мова, навіть для тих, хто говорить українською. Всі матеріали для військовослужбовців йшли російською мовою. Активність "слоників", коли у всіх місцевих було тільки одне бажання — "звалити", можна пояснити. Вони розраховували на кризу, до участі в ній їх готували. Крім усього іншого, у них були американські паспорти. В тому, як американці сподіваються на захист свого паспорта в кризових зонах від Чечні до Ефіопії, є щось від релігійної віри. Мимоволі відчуваєш повагу і заздрість до країни, здатної надіслати на оборону своїх громадян морську піхоту та авіаносці. А тоді, в рідкі хвилини перепочинку, Корчинський, сидячи на столі, займався зі "сл-никами" вивченням радянських статутів.

— Почувши команду: "Мотря!", — військовослужбовець повинен чітко відповісти: "It's me !"

— Почувши лай караульного собаки, вартовий повинен негайно повідомити про це в караульне приміщення.

На жаль, антична ясність цих фраз до "слоників" не доходила. В плані особистому від спілкування з ними залишився світлий спомин про те, що безпечний секс все ж не обтяжлива обережність, а приємне для обох проведення часу. Як склалися їхні подальші долі, мені невідомо.

"ВНУТРІШНІ ОРГАНИ" НА ЗЛАМІ ЕПОХ

Нашим успіхам сприяла веремія, що панувала в органах КДБ, міліції та юстиції. В обстановці der Sturm und Drang — масових заходів — після провалів у Тбілісі та Вільнюсі ані начальство, ані підлеглі не були готові взяти на себе хоч якусь відповідальність: кожний очікував вказівок від вищого керівництва. Аби не збуджувати натовп, "організаторів" і "учасників" якщо і брали, то, звичайно, на зворотному шляху. Тому застосували правило: щоб у післямітинговій ейфорії не "забути" когось із бійців, які могли потрапити під статтю Кодексу про адміністративні правопорушення, всім належало повідомляти керівництво про своє благополучне повернення додому. Правило це постійно порушувалося.

Після ГКЧП стан невизначеності в органах змінився на явну розгубленість і паніку. Міліцію взагалі на досить тривалий час поглинув процес "зрощування" з "новою" злочинністю. Лише після перетворення України на поліцейську державу протидія з боку МВС стала відчутною. Органи КДБ перебували під загрозою розформування, що й визначало їхню позицію. В ті години 19 серпня, коли ГКЧП захопила владу, особовий склад Київського управління ще до обіду зібрали в актовому залі. Проте всі пояснення з боку керівництва звелися до читання відомої всім постанови. Не було жодної команди ввести в дію будь-який складений на такий випадок план.

Пізніше в Тернопільському управлінні вдалося ознайомитися зі списком осіб, які підлягали затриманню. Перші місця в ньому відводились нашим хлопцям. Тоді вони ще були революціонерами.

Коли начальник Київського управління звернувся до голови, як бути зі співробітниками, які перебували у відпустці, той відповів: "Не відкликати". Разом з тим, аби відвернути масову втечу співробітників, всі подальші відпустки скасували. Так усі й