Читати книгу - "Почни з Чому"

ДАЙТЕ ЇМ ХРАМ

Знаєте історію про двох мулярів? Підходите до першого з них і питаєте: «Вам подобається Ваша робота?» Він дивиться на Вас і відповідає: «Я будую цю споруду скільки себе пам'ятаю. Робота монотонна. Я працюю на спекотно-му сонці весь день. Камені важкі, і від того, що я весь час піднімаю їх, болить спина. Я навіть не певен, що все це будівництво завершиться за мого життя. Але це хоч якась робота. Я можу заплатити за найнеобхідніше». Ви дякуєте йому і йдете далі.

Метрів за десять натрапляєте на іншого муляра. І ставите йому те саме запитання: «Вам подобається Ваша робота?» Він підводить очі й відповідає: «Я дуже люблю свою роботу. Я будую храм. Звісно, я працюю на цій стіні скільки себе пам’ятаю, і робота часом монотонна. Я цілими днями на пекучому сонці. Камені важкі й від них болить спина. Я навіть не знаю, чи закінчиться це будівництво за мого життя. Але я будую храм!»

Те, ЩО роблять ці два мулярі — абсолютно однакове; відмінність у наявності відчуття мети. Другий із них відчуває свою причетність. Він приходить на роботу, щоб стати частиною чогось більшого, ніж та робота, яку він виконує. Саме лише відчуття ЧОМУ змінює все його сприйняття своєї роботи. Як результат — він працює продуктивніше і напевне більш лояльний. І якщо перший муляр може перейти на іншу, краще оплачувану роботу, то натхненний муляр і працює довше, і, можливо, навіть відмовиться від легшої та краще оплачуваної роботи, щоб залишитися тут і бути частиною великої справи. Другий муляр не вважає себе важливішим за майстра, який робить вітражі, чи навіть архітектора. Але вони працюють разом, щоб побудувати храм. Ця спільна справа й створює відчуття братерства. І саме це відчуття братерства й довіри приносять успіх. Люди працюють разом задля спільної справи.

Компанії з сильним відчуттям ЧОМУ можуть надихати своїх працівників. І в таких працівників вища продуктивність і прагнення до інновацій, а відчуття, з якими вони приходять на роботу, приваблюють інших людей, які також хотіли б працювати в цій компанії. Не так важко зрозуміти, чому компанії, з якими нам подобається мати справу, водночас і найкращі працедавці. Якщо люди в компанії знають, ЧОМУ вони приходять на роботу, їм значно простіше зрозуміти, ЧОМУ компанія особлива. На таких підприємствах — від найвищого керівника до рядового працівника — ніхто не вважає себе більше або менше важливим, аніж хтось інший. Вони всі потрібні одне одному.

ДО ТИХ, ХТО ВМОТИВОВАНИЙ МЕТОЮ, ЧОМУ, УСПІХ ПРИХОДИТЬ САМ СОВОЮ

Це була своєрідна версія буму інтернет-компаній на зламі століть. Нова революційна технологія змінювала уявлення людей про майбутнє. І велися своєрідні перегони за честь бути названим першим. Час — кінець дев’ятнадцятого століття, а нова технологія — аероплан. Одним із найвідоміших людей у цій галузі був Семюел Пірпонт Ленґлі. Так само, як і багато інших винахідників його часу, він намагався побудувати першу в світі важчу за повітря літальну машину. Його мета була — першим здійснити керований людиною політ на літальному апараті. Ленґлі, на щастя, мав усе необхідне для цього фантастичного завдання,— усе те, що більшість людей назвала б рецептом успіху.

Ленґлі став достатньо відомим у наукових колах як астроном, і завдяки цьому зміг обіймати престижні посади. Він був секретарем Смітсонівського інституту, асистентом в Обсерваторії Гарвардського коледжу і викладачем математики у Військово-морській академії США. У Ленґлі були дуже добрі зв’язки. Серед його друзів — упливові члени уряду й бізнесмени, у тому числі Ендрю Карнегі та Александр Грехем Белл. І до того ж, він мав доступ до надзвичайно великих фінансових ресурсів. Воєнний департамент, попередник Міністерства оборони, надав йому 50 тисяч доларів на проект — на той час це були дуже великі гроші. Але гроші не були метою.

Ленґлі зібрав навколо себе найкращі та найяскравіші уми свого часу.

До команди його мрії увійшли випробувач літальних апаратів Чарльз Менлі, блискучий інженер-механік, який отримав освіту в університеті Корнелла, та Стефан Балзер, який створив перший у Нью-Йорку автомобіль. Ленґлі та його команда використовували найкращі матеріали. Умови ринку були ідеальні, а реклама — фантастичною. Газета New York Times стежила за кожним його кроком. Усі знали про Ленґлі і вболівали за його успіх.

Проте була одна проблема.

Ленґлі мав чітку мету, проте у нього не було чіткого відчуття ЧОМУ.

Його мета — бажання побудувати літак — була визначена у термінах ЩО він робить і ЩО може отримати. Він мав пристрасть до аеронавтики з дуже раннього віку, проте не мав причини боротися за перемогу. Більш за все

Ленґлі хотів бути першим — багатим і знаменитим. Це й було його основною мотивацією.

І хоча він був уже достатньо відомим у своїй царині, йому не давала спокою слава Томаса Едісона або Александра Грехема Белла — слава, яку приносить лише велике відкриття. Ленґлі вважав, що літальний апарат буде для нього своєрідним квитком у храм слави і блискучого майбутнього. Він був розумний і мотивований. Мав те, що, на його думку, було складовими рецепту успіху: багато грошей, найкращих людей та ідеальні ринкові умови. Але сьогодні мало хто взагалі чув про Семюела Пірпонта Ленґлі.

За кількасот кілометрів від Нью-Йорка, у містечку Дайтон, штат Огайо, брати Райти — Вілбур та Орвіл — також працювали над створенням літального апарату. На відміну від Ленґлі, у братів Райтів не було рецепту успіху. Ба більше: здавалося, у них є рецепт провалу. Фінансування вони не мали. Не було державних ґрантів. Не було зв’язків на високому рівні. Брати Райти оплачували все, необхідне для втілення їхньої мрії, коштами, які заробляли у своїй велосипедній майстерні. Ніхто з членів їхньої команди, у тому числі й самі Вілбур та Орвіл, не мали й середньої технічної освіти, а дехто навіть не закінчив середньої школи. Те, що робили брати Райти, не відрізнялося від того, чим займався Ленґлі або інші винахідники, намагаючись побудувати літальну машину. Однак у братів Райтів було щось дуже особливе. У них була мрія. Вони знали, ЧОМУ було так важливо побудувати цю літальну машину. Вони вірили: якщо їм вдасться сконструювати її, це змінить