Читати книгу - "Пора серця. Листування"

Четвер

Післязавтра, в суботу, я буду в Мюнхені — біля Тебе, Інґеборґ.

Чи можеш Ти прийти на вокзал? Мій потяг прибуває до Мюнхена о 1202. Якщо Ти не зможеш прийти, то за півгодини я буду прогулюватися перед Твоїм домом на Франц-Йозефштрасе.

Завтра я буду в Тюбінґені (адреса: готель «Ламм» або книгарня Осіандера).

Ще два дні, Інґеборґ.

Пауль

66 {301} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман: дарчий надпис на добірці з 21 вірша з книги «Мовні ґрати», Мюнхен (?), між 7 і 9.12.1957 (?)

Для Інґеборґ

67 {302} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, посвяти до 23 віршів у книзі «Мак і пам’ять» {303} , Мюнхен (?), між 7 і 9.12.1957 (?)

д. Т.[11]{304}

над віршами «Вночі твоє тіло», «Спомин про Францію», «Нічний промінь», «Літа від тебе до мене», «Хвала далечі», «Ціле життя», «Corona», «У мандрах», «У Єгипті», «Прибій», «Хто серце своє», «Кристал», «Вночі, коли маятник зваби», «Спи собі», «Ти стала мов чужою», «Міцна фортеця», «Найбіліший голуб», «З сердець і мозку», «Ландшафт», «Тиша!», «Вода й вогонь» і «Полічи мигдаль».

і д. Т.

над віршем «Вона чеше своє волосся»

68{305}Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, дарчий надпис у збірці «Відрочений час»{306}, Мюнхен (?), між 7. та 9.12.1957 (?)

Мюнхен, Ам Гоф{307}

Інґеборґ

69 {308} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Франкфурт-на-Майні, 9.12.1957

Франкфурт, понеділок уночі{309}

Інґеборґ, кохана моя Інґеборґ —

Я потім ще раз виглянув з потяга, Ти також обернулася, однак я був уже надто далеко.

Відтак воно наринуло й стиснуло мені горло, шалено.

А потім, коли я повернувся в купе, сталося щось дивне, воно було таким дивним, що я довірився йому на всю подальшу дорогу — я хочу це Тобі тут описати, так, як воно охопило мене — Але Ти мусиш уже тепер вибачити мені, що я міг чинити так безконтрольно.

Отож, я знову повернувся в купе і витягнув з портфеля Твої вірші{310}. Це було так, наче я тону в чомусь прозоро-ясному.

Коли я підвів погляд, то помітив, як молода жінка, що сиділа біля вікна, дістала «Акценти»{311}, останнє число, й почала гортати його. Вона гортала й гортала, мій погляд міг стежити за цим гортанням, адже він знав, що дійде до Твоїх віршів і Твого імені. Відтак дійшло до них, і рука, що гортала, завмерла. І я бачив, що гортання припинилося, що її очі читали, ще і ще. Я був переповнений вдячністю. Потім на якусь мить я подумав, що це міг бути хтось, хто був присутній на Твоєму літературному вечорі, бачив Тебе і тепер знов упізнав.

І відтак я хотів знати це. І запитав. І сказав, що це була Ти, перед цим.

І запросив даму, молоду письменницю, яка здала в Мюнхені рукопис у видавництво Деша, яка також, як вона розповіла мені, пише вірші, на горнятко кави. Відтак я почув, як дуже вона захоплюється Тобою.

Я не промовив нічого необережного, Інґеборґ, проте вона, очевидно, вже здогадалася, для неї це було