Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

— Яка ж пихата міна! — мурмотів він, дивлячись на імператора Карла в панцирі й шоломі; Карл в одній руці тримав меч, а в другій глобус, зображення нашого жалюгідного світу. — Він, з Божої ласки, імператор римський, король іспанський і таке інше. І він таки милостивий до нашої країни, цей імператор у панцирі. А на другому боці викарбувано герби його герцогств, графств та інших володінь з таким прекрасним написом: «Da mihi virtutem contra hostes tuos» — «Дай мені силу проти ворогів твоїх». І справді, він був хоробрий супроти реформатів[73], у яких геть усе відбирав на свою користь. Ах! Якби я був імператором Карлом, я б накарбував флоринів на цілий світ, і кожен став би багатим, і більше ніхто б не працював.

Та хоч як Уленшпігель милувався своїми монетами, всі вони майнули в країну згуби, де бряжчать кухлі і дзеленчать пляшки.

40

Коли Уленшпігель з’явився на ринві у своїх шатах із червоного шовку, він не бачив Неле, яка стояла в натовпі, дивилася на нього і радісно сміялась. Саме тоді вона жила в Боргергауті, поблизу Антверпена, і, почувши, що якийсь блазень хоче літати перед королем Філіппом, подумала, що це, певне, вже не хто інший, як її коханий Уленшпігель.

А тепер він ішов дорогою, задумавшись, і не чув, як хтось поспішає за ним, аж раптом відчув, що дві руки закрили йому очі. Він одразу впізнав Неле.

— Чи це ти? — запитав він.

— Авжеж, — відповіла вона, — я біжу за тобою від самого міста. Ходи зі мною.

— А де ж Катліна? — запитав він.

— О, ти й не знаєш, — сказала вона, — як її мучили, несправедливо вигадавши, що вона відьма, а потім вигнали з Дамме на три роки, попекли їй ноги, а на голові палили клоччя. Я для того розповідаю тобі про це, щоб ти не злякався, коли побачиш її, бо вона збожеволіла від нестерпної муки. Часто вона цілими годинами дивиться на свої ноги і говорить: «Гансе, мій солодкий дияволе, подивився б ти, що вони зробили з твоєю коханою». Бідні її ноги наче дві суцільні рани. А потім заплаче й каже: «Інші жінки мають чоловіків чи коханців, а я живу на цьому світі, як удовиця». Я їй кажу тоді, що Ганс зненавидить її, коли вона говоритиме про нього ще з ким-небудь, крім мене. І вона слухається мене, мов дитина, тільки як побачить корову чи вола, через яких постраждала, то, згадавши все, починає тікати щосили, і ніщо її тоді не зупинить — ні тин, ні річка, ні канава, аж поки не впаде на шляху або де під стіною. Там я її піднімаю і перев’язую ноги, які ще й досі кривавляться. Я гадаю, коли їй палили клоччя на голові, то спалили мозок.

Отак удвох вони і йшли, пригнічені думкою про Катліну.

Прийшовши додому, вони побачили, що Катліна сидить на лавці коло стіни і гріється на сонечку.

— Ти впізнаєш мене? — запитав Уленшпігель.

— Чотири рази по три, — мовила вона, — число священне, але тринадцять — чортова дюжина. Хто ти, дитино цього жорстокого світу?

— Я ж Уленшпігель, син Клааса і Сооткін, — відповів він.

Катліна підвела голову і впізнала його, потім, поманивши пальцем, нахилилась до його вуха і сказала:

— Коли ти побачиш того, чиї поцілунки, як сніг, скажи йому, Уленшпігелю, щоб прийшов. — Потім, показуючи на спалене волосся, простогнала: — Ой, болить! Вони забрали в мене розум, голова моя зовсім порожня, та коли прийде Ганс, то наповнить її. Чуєш? Дзвенить, як дзвін; це душа моя стукає у двері, щоб вийти, бо її пече. Коли Ганс прийде і не захоче наповнити голову, я скажу йому, щоб він зробив ножем дірку, бо душа там усе стукає, все хоче вийти і завдає мені жорстокого болю. Я таки не витримаю, вмру. Я вже більше не сплю, все чекаю його, хай він наповнить мою голову, хай наповнить.

Вона зовсім знесилилась і застогнала.

Селяни, зачувши ополудні церковний дзвін, йшли додому обідати і, проходячи мимо Катліни, говорили:

— Ось причинна.

І хрестилися.

А Неле з Уленшпігелем плакали. Уленшпігель мусив іти далі.

41

По дорозі на прощу найнявся він на роботу до одного чоловіка, що ім’я йому було Йост, а прізвисько Kwaebakker, тобто Сердитий пекар, яке він заслужив за свою злу пику. Kwaebakker давав йому для харчування три буханці черствого хліба на тиждень, а для спання приділив комірчину на горищі під дахом, де добряче дощами поливало і вітрами продувало.

Побачивши, що так зле з ним поводяться, він вирішив і сам устругнути йому капость, і між іншим ось яку: коли збираються пекти хліб удосвіта, то борошно треба сіяти вночі. От раз уночі, коли було ясно, місячно, Уленшпігель попросив свічку, щоб було видніше сіяти, але хазяїн так йому відповів:

— Сій там, де місяць світить.

Уленшпігель послухався і почав сіяти борошно на землю там, де світив місяць.

Вранці Kwaebakker, прийшовши подивитись, що робить Уленшпігель, побачив, що він і досі сіє на землю борошно.

— Що ти робиш? Хіба ж борошно вже нічого не варте, що ти сієш на землю?

— Я сіяв борошно там, де місяць світив, як ви й наказали, — відповів Уленшпігель.

Пекар зарепетував:

— Осле ти нав’ючений! Через сито треба було сіяти!

— А я гадав, що місяць у вас — це якесь нове сито, — відповів Уленшпігель. — Але шкода невелика, я зараз усе позбираю.

— Оглядівся по шкоді, — мовив Kwaebakker, — тепер уже пізно місити тісто і пекти хліб.

— Хазяїне, у мірошника-сусіда є готове тісто, я можу побігти принести, — жваво запропонував Уленшпігель.

— А йди ти на шибеницю, — відповів той, — і шукай там, може, що знайдеш.

— Біжу, хазяїне, — відповів Уленшпігель.

Він побіг на Поле шибениць, знайшов там висохлу руку якогось злодія, приніс її Kwaebakker’y і мовив:

— Ось зачарована рука, вона робить невидимим кожного, хто її носить. Чи не хотів би ти часом приховати свою погану вдачу?

— Я на тебе зараз же поскаржуся владі, — крикнув Kwaebakker, — тоді побачиш, як не слухати хазяїна.

Коли вони обидва стояли перед бургомістром і Kwaebakker почав уже перелічувати цілу низку його лиходійств, раптом він побачив, що Уленшпігель так і витріщився на нього. Він так розлютився, що припинив свої скарги і крикнув до нього:

— Чого тобі ще?

Уленшпігель відповів:

— Ти ж сам сказав, що так оскаржиш мене, що я побачу свою вину. Того я й дивлюся, щоб її побачити.

— Геть з моїх очей! —