Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

— Емпірей нам нічим не допоможе! Тримайся! — сказав Бульцман, встромивши голову між коліна. — Більше нічого ми вдіяти не можемо.

Автобус знову шарпнувся й пірнув у ліс, а тоді, продершись крізь гілки дерев, нарешті зі скреготом зупинився.

 иходити? — обурилася Геро. — Нікуди я не збираюся виходити! Це не Чудесна академія!

Вони приземлилися досить непогано: маленький літакобус пригальмував серед гілляччя й доволі м’яко опустився на землю. Але де ж вони опинилися?

— Що це за місце? — запитав Джордж Бульцмана, коли двері відчинилися і в салон просочилася солонкувата імла.

Він потягнув носом повітря — різкий запах сірки, сморід зігнилих рослин і щось схоже на гіркуватий дим. «Таке густе, що можна ложкою їсти», — подумав Джордж.

— Ми ще на Землі?

Він знав, що в космос вони не вилетіли, але тутешній клімат був зовсім інакший — йому аж не вірилося, що вони досі на тій самій планеті.

— Це Болото, — повідомив Бульцман, який знав це завдяки оновленню, що його люб’язно встановив Емпірей.

— Фу-у-у-у! — скривилася Геро. — Який жах! Негайно розверніть автобус і завезіть мене до академії!

— Ми не мали тут опинитися, правда? — запитав Джордж Бульцмана.

Крізь густий смог було видно тільки невеличкий клаптик землі, точніше болота, яке виглядало так, ніби засмокче їх тієї ж секунди, як вони туди стануть.

— Ні. Це була аварійна посадка, — стривожено відповів Бульцман.

Визирнувши через вікно, Джордж побачив, що й друге крило їхнього малого літакобуса відвалилося, коли той продирався крізь гілки. Зостався один салон. «Нам неабияк пощастило залишитись живими й здоровими», — подумав Джордж.

— Чому це місце таке дивне? — запитала Геро, явно сподіваючись, що двері от-от зачиняться й автобус якимось дивом поїде далі, як завжди й бувало у Бульбашці.

— Схоже, кліматичні зони на Землі тепер дуже відрізняються одна від одної, — припустив Бульцман. — Ми прибули з пустельного регіону, де ніколи не падає дощ, туди, де його, навпаки, забагато.

Щойно робот це сказав, як надворі щось голосно зачвакало й забулькало.

— І що тепер? — спитав Джордж. Йому зовсім не подобалося місце, в якому вони опинилися, але принаймні вони були на землі, а не зависли на дереві чи не застрягли на вершині гори.

— Я нікуди не виходжу, — твердо мовила Геро. — Я мала приїхати до Чудесної академії, де все гарне і блискуче, де живуть мої друзі й де розповідають про всякі круті штуки.

Однак автобус мав дещо інший намір.

— Цей автоматизований засіб пересування самоліквідується через тридцять секунд, — пролунало з динаміка. — Негайно покиньте цей автобус. Повторюю: самоліквідація через тридцять секунд. Усі людські істоти й роботи повинні негайно покинути салон.

Геро побіліла.

— Хутчій, Геро! — вигукнув Джордж, розстебнувши її пасок безпеки. — Хапай свого наплічника — і побігли!

Але Геро навіть не ворухнулася.

— Ти не можеш тут лишатися — автобус вибухне через двадцять секунд!

— Дев’ятнадцять, — прокарбував автоматичний голос.

Джордж спробував підняти Геро, але та виявилася занадто важка. Він у розпачі роззирнувся. Треба забрати її звідти — не можна чекати, поки автобус вибухне чи активує ще якийсь механізм для самознищення. Може, вистрибнути через вікно й потягнути Геро за собою? Але на допомогу прийшов Бульцман.

Робот-велетень легенько підняв Геро довгими металевими ручищами й, міцно її тримаючи, щоб не вирвалася, виніс із автобуса. Бульцман угруз на кілька сантиметрів у в’язке болото, яке вже почало поглинати їхній автобус. Але принаймні вони з Геро вибралися!

— Ну ж бо, Джордже! — гукнув Бульцман, так і тримаючи дівчинку на руках.

Той довго не думав: вхопивши наплічники, які дала їм Німу, він вискочив з автобуса й приземлився — хлюп! — на шмат порослої бур’янами землі, що видався йому більш-менш твердим. Хлопець хотів якомога швидше відповзти від автобуса, поки не сталося вибуху. Натомість той просто розчинився — так наче хтось розібрав його, атом за атомом. Автобус мов корова злизала.

— Нічого собі! — вигукнув Джордж, лежачи на землі.

— Біорозкладні матеріали? — висунув здогад Бульцман. — Або, може, він розпорошив сам себе?

Старий робот легенько поклав Геро на порослий травою ґрунт поряд із Джорджем. Дівчинка тут же сіла, випроставши спину, мов під лінійку. Вигляд у неї був наляканий і збентежений.

— Що відбувається? Ми ж уже мали бути в академії! — сказала вона.

Джордж вирішив, що це не зовсім вдалий момент повідомити їй про те, що вони туди навіть не збиралися, що він узагалі не знав, де та академія, і що навіть якби знав, то все одно йому наказали відвести Геро у зовсім інше місце. Він сподівався, що Бульцман має план Б.

— Куди тепер? — запитав він робота, піднявшись на ноги. Тоді відкрив один із наплічників і витягнув звідти очищувач води.

Хлопець наповнив верхню частину мулистою смердючою рідиною з величезної калюжі й вражено спостерігав, як униз крапає кришталево чиста вода.

— Працює! — вигукнув він і ковтнув води. Тоді дістав другий очищувач, наповнив його і простягнув Геро.

— Гм-м-м, — озвався робот, який за той час роззирнувся довкола, — їх оточувала густа волога імла. — Туди! — тицьнув пальцем.

Джордж глянув у той бік, куди він показував, але в тумані важко було щось