Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У нас з Антоном? Рито, ти що, дійсно, так думаєш? — не змогла стримати сміху Марина. — Ритко, дурненька, це правда? Ти думаєш, що ми з Анотном?…
— Ну, не роман, добре, але між вами все одно щось є, я відчуваю це і знаю. Я не можу пояснити, що саме мене турбує, але ця тривога постійно живе в мені. Якось був період, що я трохи заспокоїлась, але в минулому році на концерті у нас в школі я побачила Вас в залі, я бачила, як Ви дивилися на Антона. Так, Ви дивилися лише на нього, а на мене навіть не глянули, а потім я почула частину Вашої розмови з нашої Мері Попінс.
— З Мері Попінс? — здивовано запитала Марина. — Це хто?
— Та це наша Філімонова, ми її так прозвали ще в п'ятому класі.
— А, Машка! У сенсі, Марія Петрівна. — знову посміхнулася Марина. — Ну, я вже Антону якось розповідала, що ми з Машкою вчилися в одному класі, і були закохані в одного хлопчика. Точніше, закохані ми були в нього вже після школи. І, як це зазвичай буває у подруг, коли вони не можуть поділити коханого, вони сваряться. Ну, у нас, правда, було дещо інакше. Ми не ділили коханого. Просто, на одній із зустрічей випускників, це було років зо два після закінчення школи, я зустріла свою любов. Він поїхав вчитися одразу після випускного балу, і я його не бачила два роки. А тут він з'явився, весь такий успішний і красивий. Ми з ним танцювали практично весь вечір. Але мені треба було піти раніше з вечірки, я викликала таксі і поїхала. Вранці я подзвонила Машці, дізнатися, що ж там було ще цікавого на зустрічі, але вона вся в сльозах кричала мені в трубку, що у неї більше немає подруги, що я остання сволота і повія. Пізніше, від подруг я дізналася, що Маша всі два роки після закінчення школи активно листувалася з цим нашим однокласником, і, що він, нібито, навіть запропонував їй вийти за нього заміж. Та й зустріч випускників організувала саме Марія, і саме заради нього. Там вони і зустрілися. Але, тут з'явилася я. Я теж не бачилася з ним два роки. Але, на відміну від Марії, від вашої Мері, ми з ним зустрічалися майже два роки, коли вчилися в школі, а у Машки тоді була інша любов. Він був на три роки молодше за неї, вони намагалися приховувати свої стосунки, але про них все одно знала вся школа. Він потім теж поїхав кудись поступати і зник з нашого поля зору. Маша мені розповідала, що постійно отримує листи від свого хлопця, але я навіть не підозрювала, що це був наш однокласник, а не той, що був в неї раніше. Так ось, після того, як я пішла з тієї зустрічі, він раптом встав і сказав, що скоро одружується, що він щасливий, і запропонував випити за його наречену, хоч її і немає зараз в цьому залі. Всі пили і вітали його, крім Марії, а він раптом почав збиратися, сказав, що йому вже час їхати. А Машка намалювала собі кіно, що це ми з ним так шифруємося, що він поїхав слідом за мною, і, що тост він говорив теж про мене. Ось так я втратила подругу. Хоча, після того вечора, я жодного разу його не зустрічала, та й якось тоді, танцюючи з ним, я зрозуміла, що почуттів уже немає, що нічого вже мене не турбує. А ось з Мері ми не розмовляємо досі.
— Ну, а чому Ви не розповіли їй про це? — спитала Ритка, явно зацікавившись тією історією.
— Та я намагалася кілька разів, ось і тоді у вас в школі, після того концерту, коли ти бачила нас разом. Але вона не хоче взагалі нічого чути. Але я не з тих, хто виправдовується за те, в чому не винна. Може бути, Рито, тому і ми з тобою не поговорили по душам так, як мали би поговорити звичайні баби. Ти можеш мені вірити, можеш не вірити, але я тобі скажу лише один раз. У мене в житті зараз є чоловік, який займає весь мій внутрішній простір, і це точно не Антон. Антон, звичайно, чудовий хлопець, вірний, чесний, правдолюбивий, злегка цинічний, проте щирий. Але Антон — не мій принц і не мій лицар. Я думаю, що скоро я Вам відкрию завісу однієї таємниці. Рито, а тебе я дійсно прошу, не треба випускати злість в ту сторону, де вона не актуальна. Та і, злість, взагалі-то, завжди і всюди не актуальна. Ти просто мені повір і сама виріши, як правильно чинити, добре? — Марина закінчила свою розповідь. Я спостерігав за Ритою і за Мариною. Вони дивилися один одному у вічі і не промовляли ані слова. Раптом Ритка повільно встала, обійшла навколо столу і обійняла Марину. Це було так зворушливо і несподівано, що я ледь не вдавився своїм коктейлем.
— Вау! Дівчата! Невже кінець війні? Я просто захоплююся вами, правда. — не зміг стримати щирої радості я.
— Гаразд, молодь. — сказала Марина, після того, як Ритка випустила її зі своїх обіймів. — Я вас тут залишаю, а сама йду, не буду вам заважати, а вам є про що поговорити, я точно знаю. Я піду, до завтра.
— Марино Вікторівно. — гукнув я її. — Зачекайте секундочку, я Вас провожу. — і потім сказав уже Ритці. — Почекай мене, я зараз повернуся, мені треба сказати їй два слова.
Ритка нічого не сказала, а лише посміхнулася і прикрила очі на знак згоди. Коли ми вийшли на вулицю, я запитав:
— Марино Вікторівно. А чому Ви ні тоді, ні зараз не розповіли їй про Інгу?
— Чому? А ти сам подумай. Ви знаходитесь тут, разом, а Інга де? Ніхто не знає. Її немає вже два роки, вона не пише і не телефонує, так чому хтось повинен страждати через якогось фантома?
— Але ж, вона таки не фантом, вона реально існує, просто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ завдовжки в життя», після закриття браузера.