Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Аж лапа мені свербить, — мовив Коот, легенько потираючи місце біля ранки. — Свербить лапа, і пазурі мимоволі висуваються, але не тільки на того, хто сказав: «Лись-блись, не бери в голову, хлопче» — і замордував дуба.
— А кого тобі кортить дзьобнути? — спитав Ерик.
— Того, хто збудував надто низькі труби, хто не ввів у дію фільтри й поглиначі. Того, хто спершу отруїв, а потім наказав вирізати під корінь, я б його пазурами…
— Цс-с, тю-тю! — свиснув Повзик, ступив кілька кроків уперед і прислухувався, нахиляючи голову то в один, то в другий бік.
— Тікаємо? — спитав Хелонідес.
— Інспектор? — шепнув Коот.
— Ні,— відповів Ерик. — Ріжуть.
— Ліс?
— Еге ж. Пилки виють.
Бікі підвів голову й нахилив її так, щоб тримати вухо над поверхнею води. Йонатан м’яким рухом згорнув посивілий жар і, виставивши голову назовні, запрацював вухами, ніби цілим комплексом радіолокаційних антен. Звук був далекий, приглушений, але виразний, і долинав він звідти, де стояли три димарі.
— Виють, — озвався Хелонідес із дна ями.
— Три або чотири, — визначив капітан із того, як мінялася модуляція звуку.
— Почали пиляти нову просіку від цементного заводу.
— Пройдуть уздовж усієї викорчуваної ділянки. Я знаю, бо це вже сьома.
— Потім буде восьма, дев’ята… — додав Коот.
— Посадили молодь, — намагався втішити їх Бікі.
— Молодь! — крикнув раптом Ерик, якому, видно, уже урвався терпець. — За п’ять років виросте на метр, якщо не всохне і якщо її жуки не з’їдять. А з’їдять напевне, бо де ж має жити пристойний птах, який захищав би від них дерева? Що тепер, у гіллячці дупло робити? Треба мати камінь у грудях замість серця і порожню голову, щоб…
— Цитьте! Ані мур-мур!.. — наказав капітан. — Підійдіть-но ближче і сядьте навколо жару, — запросив він широким жестом.
— Мені на корені зручніше.
— А я, коли можна, лишуся тут, бо ця вода нагадує мені морську…
— Гаразд, — погодився Коот, загвинчуючи сільничку. — Тоді уважно слухайте кожен із свого місця. Скажіть, у вас вистачить відваги в душі…
— Ти вже раз питав про це, — свиснув Повзик.
— …сили в м’язах і рішучості в серцях, щоб решту своїх днів присвятити боротьбі за охорону землі, води й повітря — всього, що росте й дихає?
Ерик уже відкривав дзьоба і піднімав угору крила, щоб поклястися в цьому, але Йонатан жестом стримав його.
— Подумайте, перш ніж відповісти. У цій боротьбі ніхто з нас не може розраховувати на милість ворога. Якщо спіймають, обдеруть шкуру, обскубуть пір’я, розіб’ють панцир і зварять на повільному вогні. Тричі подумайте, брати, і не кидайте слів на вітер!
Вітер, який ніс по голій викорчуваній ділянці жахливий сморід сірки і цементний пил, залетів до ями.
— Клянуся піском зеленого атолу Бікіні, що не пристану в поході, не злякаюсь у бою і боротимусь доти, доки згасне світло в моїх очах, — урочисто сказав рядовий Бікі Хелонідес.
— Зеленню батьківського дуба присягаюсь! — вигукнув рядовий Ерик Повзик.
— В такому разі присвоюю вам обом звання капралів, — повідомив капітан і, взявши гілочку в лапу, почав розгрібати жар.
Підвищені в званні, Бікі й Ерик зраділи, але ні про що не спитали, та думали зараз про одне — що шукає їхній командир.
— Коли ти хочеш нам знаки розрізнення випалити жаринами, — врешті висловив свій здогад Крилатий, — то, будь ласка, роби це Овальному, а я відмовляюсь від підвищення.
— Дуже приємно пахне, — широко роздимаючи ніздрі, сказав Бікі.
Капітан вихопив з жару круглу чорну річ і довго перекидав її з лапи на лапу, дмухаючи, щоб вистигла. Потім обчистив, поділив на три частини й проказав слова урочистої клятви.
— Нехай наша доля буде як ця печена картоплина — під твердою шкоринкою лагідна, палка й одна на всіх. Буду командувати суворо, але справедливо і, в міру своїх бойових здібностей, передбачливо.
Три шматочки картоплі вони з’їли мовчки, прислухаючись до щораз ближчого й пронизливішого виття пилок.
Розділ
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.