Читати книгу - "З матір'ю на самоті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Євгеній Євтушенко помилявся: говорячи про модернізм, він не мав правильного уявлення про це. Може, і я помилюсь, але скажу з цього приводу, що мене вчили так мій батько, мій дід, і я говорю і пишу тільки те, що думаю. І якщо ви говорили, я маю на увазі всіх товаришів, саме те, про що кожний з вас думає, то не було б тієї трагедії, яка трапилася з віршем Володимира Сосюри «Любіть Україну».
З місця: «Тоді була б гірша трагедія…»
Я не хочу критикувати секретаря нашої партійної організації, але мені здається, що неправильна була заява, тим паче сказана таким тоном: «Прийшов якийсь Вінграновський, і хто дав йому право так виступати…» Це неправильна постановка питання.
Це молоді товариші, які вийшли з народу, виросли на нашій землі, і вони все роблять для того, щоб зробити гордою, незалежною, щасливою, всіляко оспівують її. Всі «ізми» страшні саме тим, що вони по своїй природі космополітичні. Саме ці риси характерні і для творчості Андрія Вознесенського, Роберта Рождественського і ранніх віршів Євгенія Євтушенка. Але навіть якщо окремі вірші їхні невдалі, то в цілому поезія цих товаришів, безперечно, позитивна. Де б не з’явився такий поет, як Микола Вінграновський, ним гордилися б. І ми повинні ним гордитись. (Оплески). Говорять, що він, як і інші молоді товариші, зазнається, хоча я ніколи не відчувала цього при зустрічах з ним. Але сьогодні, коли Віталій Коротич сказав, що молоді вже увійшли у фарватер поезії Андрія Малишка, Павла Тичини та інших визнаних поетів України, я відчула в цьому нескромність, мені було навіть ніяково. Зовсім інша справа, якби сказав це хтось інший, а молодим про себе так казати не слід.
Микола Сом:
— Я зацікавився словом «абстракціонізм», почав розбиратися в суті цього, почав читати молодих поетів, і тут, на жаль, нічого не знайшов… (Пожвавлення в залі). Почав читати старших товаришів, а в їхніх творах знайшов цього дуже багато. Це, по-перше, нові твори Любомира Дмитерка, Олекси Ющенка й інших, тобто я знайшов у їхніх творах дуже багато саме того, з чим слід нам рішуче боротися. Може, я неправильно зрозумів їхні твори?
Максим Рильський:
— Неправильно.
Микола Сом:
— Коли Микола Шеремет виступив і намагався закинути нам абстракціонізм, я написав головуючому Юрію Збанацькому записку: хто, крім абстраціоніста Шеремета, буде виступати? Я зрозумів його виступ саме так. Кожному дано по-своєму розуміти. Ми ж, товариші, не рідко один одному дулі даємо, один одного ображаємо: ти пишеш під Вінграновського — примітив, ти пишеш під Шеремета — примітив! З’явився дуже інтересний поет Вінграновський — і почали писати про нього. Це страшенні лінивці, вони пишуть те, що писалося вже не раз, нічого свого не додаючи. Якщо хтось напише, як Максим Рильський про молодих, то це вважається найвищим оригіналом.
Тут Віталій Коротич говорив про простоту. Це повторення його попередніх виступів. Коротич часто не погоджується у своїх думках з рядом положень. Але ж, товариші, якщо говорити про щирість, правдивість, давайте ж і самі правдиво писати. Не пишуть правди наші поети. Я бував на селах, там злидота злидотою, люди майже нічого не одержують на трудодні. То де ж ця правда в поезії? Нема її й у Вінграновського. Люблю найбільше Симоненка, я дуже поважаю його — і саме тому, що у нього є «Піч». Це жахлива правда, якої немає більше в нашій поезії. Князьків розвелося багато, а правди мало ще. Твори Симоненка — це історія мого життя, це життя українського народу. Симоненко — це справді національний поет. Ленін сказав, що не може бути справжнім інтернаціоналістом той, хто не любить свій народ. Любити народ — значить, писати про нього тільки правду. Василь Бондар за цю правду був тяжко покараний, у нього був зрив, а зараз виходить пречудова його книжка. Давайте не радіти зривам товаришів, треба допомагати людям, а не радіти з їхніх помилок.
Треба звернути увагу ще на один момент. У Симоненка в творчості є те, чого немає в інших поетів: трішки лукавинки, смішинки, якогось чудового, тонкого національного гумору. Я дуже люблю Роберта Бернса, якби він був живий, він дуже вдячний був би Симоненку за його прекрасні епітафії (зачитує). Це ж геніально, товариші. (Оплески). Він у душі своїй — ще й великий гуморист, хоч у творах його ще багато риторики, романтики. Якщо він і в цьому напрямку буде розвивати свій талант, то напише таку гумореску, яка заткне за пояс нашого дорогоцінного Степана Олійника, який взагалі нічого не пише, про якого правильно сказав Юрій Збанацький, що він дрімає, а якщо навіть і пише, то нічого ціного в його творчості немає, якщо не говорити про коверкання расєйсько-українських слів. І дуже добре, Максиме Тадейовичу, ви зробили, що посварилися з Паустовським. Це дорога для нас сварка. Якщо беруть для гумору українську мову, то беруть чомусь базарну мову. Ми категорично не хочемо цього. (Оплески).
Любов Василівно, ви з учителькою в дискусії трішки різкувато поступили. Учитель нині — це найнещасніша людина, якщо правду говорити. (Шум в залі).
З місця: «Ти, Миколо, не правий, вони тебе вчили»!
Микола
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З матір'ю на самоті», після закриття браузера.