Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

ОУН-бандерівців та його «уряду» Стецька, проголошеного 30 червня 1941 року у Львові, а підпорядковувався «президенту» УНР (А. Лівицькому — В.М.), пізніше щораз більше усамостійнюється, виступаючи як отаман «Поліської Січі». В час ліквідації німцями української адміністрації на Волині Бульба розпочинає переговори з німцями, щоб задержати свій відділ, як самостійну одиницю, але розмови покінчилися безуспішно». 127

М. Лебедь продовжував дезінформацію. Але для чого? «В лютому 1942 р. Бульба з 15–20 людьми переходить у підпілля та перебуває в Сарненському і Костопільскому районах. В кінці 1942 р. нав'язує знову розмови з німцями (гестапо в Рівному) та по другій розмові їх перериває, боячись арешту. В тому ж самому часі веде розмову з представником большевицької партизанки полк. Лукіним, спеціально висланим із Москви, але ці розмови перериває. Щоб надати свому імені «славу», замовляє Бульба в маляра свій портрет з козацькою шаблею в руках на тлі прапорів і духів предків з вождівським виразом лиця. Відбитки портрету роздає населенню в своєму районі та розсилає листи з призначенням і покликанням адресатів до свого «уряду».

Такі речі можна було толерувати, незважаючи на те, що в Україні не потрібні були бундючні отамани, але борці, що боролися б не для своєї слави, чи своїх особистих амбіцій, а тільки за справи України. Команда УПА (тобто бандерівська УПА — В.М.) не протидіяла тому, коли німці і большевики, а частично і український нарід зв'язувала дії УПА з іменем Бульби». Весь цей камуфляж був, зрозуміло, потрібен Лебедю як керівнику бандерівських ОУН та УПА тільки для того, щоб скомпрометувати отамана «Тараса Бульбу»-Боровця.

Отамана бандерівці звинувачували, як бачите, навіть у тому, що він посмів раніше ніж вони називати свої збройні формування тим же іменем — «УПА»!

Далі М. Лебедь писав:

Тут ми перервемо пана Лебедя і його пропагандистську нісенітницю і наведемо такі достовірні дані. В травні 1943 року Український штаб партизанського руху (за даними розвідки) констатував, що в загонах «Тараса Бульби»-Боровця УПА-«Поліська Січ» перебувало 6 тисяч бойовиків. 128 За даними ж Абверу на той же час — 5–6 тисяч бойовиків. 129 Для чого ж тоді Лебедь так нагло і безпардонно фальсифікував чисельність «Поліської Січі», нараховуючи в ній лише 150 вояків? І на фінал своєї брехні Лебедь подавав таке:

Але «Бульба»-Боровець «на поклон» до бандерівців не з'явився, бо добре знав, як інтегральні націоналісти розправлялися із своїми політичними суперниками. Справу ж, як відомо, довершили гестапівці, сховавши його в бункері «Целленбау» в Заксенхаузені. Тут, як видно, було зручніше пережити напружене становище.

Так романтично пан М. Лебедь описував отамана УПА — «Поліська Січ». А насправді ж, «армія без держави», як називав свої формування сам отаман, зникла з арени «національно-визвольної боротьби» не так-то й просто, як описував Лебедь, — «без жодного пострілу» (!), бо ж мала не 150 чи 63 вояків, а кілька тисяч озброєних «козаків». Служба безпеки ОУН, якою керував сам Лебедь, ще довго душила поодинці і групами тих колишніх бульбівців, які виявляли непокору бандерівцям. Це чергове «кровопускання» знищило сотні і сотні людей.

М. Лебедь, зате, в своїй книжці досить відверто визначав виникнення «Української національної самооборони» (УНС) в Галичині. Від кого ж оборонялись галицькі інтегральні націоналісти?

М. Лебедь:

Теза «щоб обдурити німців», зрозуміло, вкрай примітивна і розрахована на недолугих, бо агентура гітлерівців (Абверу й гестапо), в якій працювали й бандерівці, активно діяла в усіх закутках Галичини і від неї аж нічого не можна було приховати. Однак, чому бандерівці не поспішали із створенням так званих «самообронних» загонів? Та й ще під іншою назвою — УНС?

Справа в тому, що влітку 1943 р. радянські партизани (зокрема, з'єднання генерал-майора С. А. Ковпака) здійснили легендарний Карпатський рейд. Метою рейду був вихід із рівненського Полісся через Львівську, Тернопільску і Станіславську області в Карпати, виведення з ладу прикарпатских нафтопромислів, якими кормилась німецька військова машина, і тилових комунікацій гітлерівців. Партизани ефективно атакували і зруйнували нафтопромисли Биткова і Яблунова, висадили в повітря кілька стратегічно важливих мостів та інших об'єктів. 4 серпня з'єднання розгромило ворожий гарнізон в м. Делятині, паралізувало залізничний рух в усьому Прикарпатті. Гітлерівці кинули проти ковпаківців великі сили СС та поліції, але не змогли оволодіти ситуацією. Вони навіть спрямували сюди батальйони есесівців із дивізії СС «Галичина», яка ще не встигла як слід вишколитись. Але все марно.

Лебедь:

Однак Лебедь тут же «пояснює» досить важливу обставину — чому ОУН-бандерівців так поспішала створювати загони УПА в Галичині:

До цього пояснення Лебедя ми ще повернемось і проаналізуємо його в аналогії і розбіжностях з іншими подіями і фактами.

Цікаво описує Лебедь у своїй книжці так звану «війну з німцями». Зокрема, він відзначає, що до кінця літа 1943 р. націоналісти в дистрикті «Галичина» у «війну з німцями» не вступали. Навіть вже створені загони «Української народної самооборони», вказував він, «не вступають з німцями в зачіпні бої». А що ж далі?

Лебедь пише, що першим виступом УНС проти німців був напад в липні 1943 р. поблизу Сколе на «карний табір української молоді». Ця «акція», звичайно, не була складною, бо зібрані добровільно, а частково й примусово сотні юнаків з усієї Галичини в «службі праці» («баудінст»), трудовому таборі, який особливо й не охоронявся. Табір без жодного спротиву було захоплено. «Визволені» юнаки поповнили «ради УПА». От і вся війна з німцями».

Далі Лебедь в своїй книжці не опише (опріч кількох «зачепних», тобто перестрілок) операцій УПА проти гітлерівців, бо серйозних боїв так і не було. Були лише випадкові сутички через взаємні непорозуміння, чи з метою отримати зброю і боєприпаси, яких часто не вистачало.

Зате, оповідаючи про зиму 1943–1944 рр., він пише:

І ще:

Німці, «оточені на постоях, в більшості випадків не бороняться, але здають зброю і просять тільки залишити їм частину зброї для власної оборони по дорозі до фатерлянду».

Це вже щось із сфери анекдотів! Уявіть собі: формування УПА, замість того, щоб «боронити населення перед відступаючим вояцтвом», розставлені обабіч доріг, якими ті німці відступають, і збирають (без жодного спротиву!) зброю у німців. Мало того, німці самі віддають свою зброю, просячи тільки залишити хоч щось, щоб зіпертися по дорозі до фатерлянду! Наприкінці книжки Лебедь зазначає, що гітлерівці «нав'язували перемир'я і співпрацю», але УПА на це не пішла. Загально ж відомо, що численні переговори на різних рівнях велися постійно, в них брали