Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

«Тут у Києві, — вів далі Михайлик, — треба зговоритися обом політичним групам. Галицькій армії не довіряє Москва, не довіряє Київ, ні Харків, не довіряємо, вибачте за щирість, і ми, поки ви ведете свою сепаратну політику. Ви теж не довіряєте нам, не хочете бути щирими з нами. Ми не віримо словам, ні гарним декляраціям, а віримо фактам. А вони свідчать проти вас. Залишмо військові справи, а краще полагодьмо спільні політичні питання. Коли ж вони будуть вияснені й узгіднені, тоді прийде пора на військові справи. Тому я пропоную перейти негайно до обговорювання питання об'єднання і створення єдиної організації галицьких комуністів».

Його пропозицію піддержали Затонський і Порайко. Опока поставив конкретне запитання: «Як у практиці мало б виглядати це об'єднання?»

Порайко вияснив: «Ваша комуністична партія зливається з нашою комуністичною партією большевиків Галичини, підпорядковується нашим директивам і ми вже тоді — єдина партія — беремо на себе відповідальність за долю УГА і за інші галицькі справи».

Коханенко порадив інший вихід: скликати у Вінниці з'їзд галицьких комуністів, нехай приїдуть до Вінниці члени групи Порайка, а там буде вже рішатися справа злиття обох груп, вибереться новий центральний комітет партії з осідком у Вінниці.

Проти цієї пропозиції виступили всі три з групи Затонського. Останній заявив, що партія не є військова організація і її плянів ніяк не можна в'язати з плянами Начальної Команди УГА. Вінниця не може бути центром; він повинен бути в Києві. Звідси легші зв'язки з Харковом, де перебуває уряд радянської України.

І знов почалася гаряча дискусія, що була б скінчилася зірванням переговорів, і делеґати мабуть того ж таки дня виїхали б до Вінниці. Але Затонський зорієнтувався, що дискусія ні до чого не доведе, і запропонував перерву до 7 години вечора, бо він, мовляв, зайнятий іншими справами й мусить відійти. Михайлик запропонував ще тільки вибрати комісію з трьох, що обміркувала б справу об'єднання й подала б увечері свою пропозицію. Пропозиція була прийнята. До комісії вибрано від галичан Коханенка, Ростоку й Кондрацького, від групи Порайка самого Порайка й Михайлика. На цьому засідання перервано.

В тому місці Курах нотує в записнику:

«Це було мені дуже на руку, бо саме в той час мене покликали до телефону. З Вінниці телефонували Гірняк і Роґульський; питалися, як стоять наші справи, чому ми не інформуємо їх про перебіг і вислід нарад у Києві. Я в загальному переказав те, що можна було переказати телефоном, описав труднощі, що їх ми маємо в справі реалізації нашого договору й зазначив, що мабуть сьогодні закінчимо наші розмови й ні з чим повернемося до Вінниці.

Іван Роґульський, полковник СС армії УНР, член Вінниць-кого ревкому УГА. Загинув як повстанець на Лівобережжі.

(фото з 1915 року)

Роґульський інформував про невідрадний стан УГА, про брак харчів, ліків для тифозників і збільшену смертність стрільців і старшин. Червоноармійці починають грабувати наші комори й обози; в Хмельнику червоні хотіли обеззброїти наші сторожеві застави, а скінчилося тим, що наші обеззброїли большевиків. Цей прикрий інцидент тепер долагоджується в Вінниці, але таких випадків буває щораз більше.

Гірняк повідомляв, що Начальна Команда відмовилася від дальшого відступу на південь, визнає наш ревком і для зв'язку присилає двох своїх представників до Вінниці. З політичного погляду наші справи розгортаються позитивно, але з господарського зле. Армія голодує, смертність від епідемії зростає; між стрілецтвом починає ширитися зневіра щодо можливости співпраці з большевиками. Це може мати фатальний вплив на дальший хід подій. Майте це на увазі й рятуйте становище! Ми тут нічого не можемо зробити, ні вам помогти».[33]

В тім часі, коли Курах говорив з Вінницею, Опока кинувся шукати Скрипника, щоб просити в нього поради й допомоги. Найшов тільки Приходька й Полоза. Вони повідомили Опоку, що Скрипника він, можливо, не побачить, бо він зайнятий, а вночі їде до Харкова. Обидва радили Опоці, щоб галичани, як потопельник бритви, хапалися всякої нагоди, приймали пропозиції Затонського, які б вони не були, й конче з ним домовились. Затонський — член Реввійськради XII армії, яка має вплив на вирішення справ УГА, дарма що ці вирішення матимуть тимчасовий характер; бож однаково остаточно рішатиме Москва. Якщо галичани зговоряться з Затонським, то це значитиме те саме, що зговорилися б з Москвою, бо він діє в порозумінні з нею.

Вісті з Вінниці й поради боротьбістів мали такий вплив на наших делеґатів, що вони зрезиґновано погодилися на всі пропозиції Михайлика. Увечері знов зійшлися з «трійкою», і Михайлик запропонував прийняти ось такий «Протокол». На засіданні комісії в справі об'єднання галицьких комуністичних груп в складі товаришів: Василя Порайка, Павла Михайлика, Євгена Коханенка, Івана Ростоки й Франца Кондрацького, обміркувавши питання конечної консолідації українських галицьких комуністичних груп, рішено:

1. Комуністична партія большевиків Галичини під головуванням тов-а Порайка й Українська комуністична партія Прикарпаття під головуванням тов-а Є. Коханенка зливаються в одну комуністичну організацію під фірмою: Українська комуністична партія большевиків Прикарпаття.

2. До кінця травня 1920 року має відбутися спільний з'їзд, що вибере новий Центральний Комітет УКПбП і намітить плян дальшої праці.

3. До часу з'їзду на місцях творяться спільні партійні комітети, що до їх складу входять на паритетних умовах предствники обох груп і зразу діють під фірмою УКПбП.

Київ, дня 12 лютого 1920 р. Підписали: Василь Порайко, Павло Михайлик, Євген Коханенко, Іван Ростока, Франц Кондрацький.

Затонський поставив питання: «Чи є які завваження до відчитаної постанови?»

Завважень не було ніяких. «Бо які завваження, — пише Курах у записнику, —