Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

- Не знаю,- відповів Швейк, добродушно всміхаючись.- Я нічого не знаю, мабуть, така вже доля.

- Либонь, тобі така нещаслива планета вийшла,- співчутливо, із знанням справи зауважив маленький.- У нас в Ясенній біля Йозефова ще за прусської війни теж повісили одного. Прийшли по нього, нічого йому не сказали і в Йозефові повісили.

- А по-моєму,- сказав скептично довготелесий,- так, ні сіло ні впало, не вішають. Мусить же бути якась причина, щоб усе це обгрунтувати.

- Коли немає війни,- зазначив Швейк,- воно обгрунтовується, але під час війни хто зважатиме на якусь одну людину. Однаково, чи загине на фронті, чи вдома її повісять. Пішки чи за возом - один дідько.

- Послухай-но, чи ти, бува, не пхав носа до тієї політики? - спитав довгань. З його тону видно було, що в нього прокидається симпатія до Швейка.

- Ще й до якої політики! - усміхнувся Швейк.

- А чи ти часом не національний соціаліст? 101

Тепер товстун став обережний і втрутився в розмову.

- А що нам до нього? - сказав він.- Дивіться, всюди повно людей, і всі витріщаються на нас. Коли б принаймні ми могли в якомусь під’їзді зняти багнети, щоб не так упадати в очі. Ти не втечеш? А то ми матимемо неприємності. Правда ж, Тоніку? - звернувся він до довганя; той тихо промовив:

- Багнети можна було б зняти. Адже він наш.

Тонік перестав бути скептиком і сповнився співчуттям до Швейка.

Вони знайшли під’їзд, де зняли багнети, і товстун дозволив Швейкові йти поруч нього.

- Ти б, може, закурив, га? - спитав він.- А чи...- Він хотів спитати: «А чи дадуть тобі покурити, перш ніж повісять?» - але не докінчив речення, відчуваючи, що це було б нетактовно.

Вони закурили, і конвоїри почали розповідати Швейкові про свої родини, які живуть в районі Краловеградця, про жінок, дітей, про шматок поля, про єдину корівчину.

- Пити хочеться,- заявив Швейк.

Довгань і малий перезирнулися.

- Десь на один кухоль і ми знайшли б,- сказав малий, відчуваючи, що довгань не проти.- Але куди-небудь так, щоб не впадало в вічі.

- Ходімо в «Куклик»,- запропонував Швейк,- гвинтівки можна лишити в кухні, шинкарем там Серабона, сокіл, 102 його можете не боятися. Там грає скрипка і гармонія,- говорив він далі,- заходять туди і вуличні дівчата та інші пристойні люди, яких не пускають в «репрезентяк». 103

Довгань ще раз перезирнувся з малим і сказав:

- Що ж, ходімо, до Карліна ще далеко.

Дорогою Швейк розповідав їм різні анекдоти; вони прийшли в «Куклик» у доброму настрої і все зробили так, як порадив Швейк. Гвинтівки сховали на кухні й зайшли до залу, де скрипка і гармонія наповнювали все приміщення звуками улюбленої пісні «На Панкраці, гей, на горбочку, там алея, як шнурочок...».

Якась дівчина сиділа на колінах у підтоптаного на вигляд молодика з рівненьким проділом і співала хрипким голосом: «Я нагледів дівчиноньку, та у неї інший є».

За одним столиком спав п’яний сардинник. Вряди-годи він прокидався, грюкав кулаком об стіл і бурмотів: «Так не годиться!» І знову засинав. За більярдом під дзеркалом сиділо ще троє дівчат, що гукали якомусь залізничникові: «Кавалере, почастуйте нас вермутом!» Біля музикантів двоє сварилися, з’ясовуючи, чи зацапав учора патруль якусь Марженку, чи ні. Один казав, що бачив це на власні очі, а другий запевняв, що вона пішла спати з якимось солдатом у готель «Вальшум».

Біля самих дверей сидів солдат із кількома цивільними й розповідав їм, як його поранили в Сербії. У нього була перев’язана рука і повні кишені сигарет, які він дістав від співрозмовників. Він усе говорив, що не може більше пити, а один з цієї компанії, лисий дідок, безперестанно його заохочував:

- Та пийте, пийте, солдатику, хто зна, чи ще колись зустрінемось. Замовити для вас якусь пісню? Ви любите «Сирітку»?

Це була улюблена пісня лисого дідка, і коли за хвилину скрипка і гармонія заквилили її, очі старого налилися слізьми, і він завів деренчливим голосом:

Як порозумніла,

До мами просилась,

До мами просилась.

Від сусіднього стола хтось гукнув:

- Та годі ж бо! Тю на вас! Заткніться вже з цією своєю сиріткою!

І наперекір старому за ворожим столом почали співати:

Розлука, розлука,

Для серця розпука, розпука...

- Франто! - покликали вони пораненого вояка, заглушивши «Сирітку» і доспівавши «Розлуку».- Кинь ти вже їх до бісового батька та ходи до нас. Плюнь на них і тягни сюди сигарети. Годі тобі розважати овечок божих.

Швейк із своїми конвоїрами зацікавлено дивилися на ту сцену.

Швейк - він часто бував тут до війни - поринув у спогади, як налітав сюди, бувало, з облавою комісар поліції Драшнер, як його боялися повії, але все ж таки складали про нього пісні, де все було навпаки.

Якось вони навіть хором заспівали:

За Драшнера-пана

Пригодонька сталась,

Марженка упилась,

Його не боялась.

Цієї миті несподівано ввійшов Драшнер у супроводі свого почту, страшний і невблаганний. Всі шарахнули, як куріпки від пострілу. Цивільні агенти зігнали всіх докупи, і Швейк теж опинився в цій компанії, бо на свою біду, коли комісар Драшнер зажадав від нього посвідчення особи, спитав: «А чи маєте ви на це дозвіл управління поліції?»

Швейк пригадав також одного поета, який висиджував тут під дзеркалом, і під невгамовну метушню та звуки гармонії писав віршики, й тут же, у «Куклику», читав їх повіям.

Швейкові конвоїри, навпаки, ніяких спогадів не мали. Для них це було щось зовсім нове, і це нове починало їм подобатися. Першим оговтався маленький товстун, бо такі люди не тільки оптимісти, але мають нахил і до епікурейства. Довгань ще якусь хвилину боровся сам із собою, але, позбувшися свого скептицизму, поволі втрачав також і стриманість та розсудливість.

- Я потанцюю,- вирішив він після п’ятого кухля пива, побачивши, як пари танцюють «шлапака». 104

Товстун зазнавав усіх