Читати книгу - "Поетичні твори, Старицький М. П."

І. Франко писав, що ця поезія М. Старицького «читається тепер мов згадка якоїсь історичної хвилі», коли «серед інтелігентного жіноцтва пішла мода носити українські народні костюми. Розуміється, не обійшлось без насміхів». Далі Франко зазначив, що вірш написано в розпал російського «народничества», коли народні костюми були «символом політичної та соціальної ідейності» (с. 255-256). Навіть високо оцінений Франком вірш Старицький при підготовці підсумкового видання вдосконалює, міняє окремі вирази, наприклад: сентиментальне моя рибко на поетичніше моя доле, усіх - других, із-за - ради. Зміною лише одного слова тих на нас у рядку До нас, роботящих людей поет демонструє свою причетність саме до роботящих людей. Так само у рядку Хіба ж ти не знаєш, що пані незначна редакція Хіба ж хто не знає, що пані розширює осуд з особистого до узагальненого.

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 33.

 

 

ДО МОЛОДІ

 

Вперше надруковано в збірнику «Молот» (Львів), 1878, с. 38, під заголовком «До молодежі», за підписом «St». Автограф зберігається в ІЛ (ф. 72, № 113). М. Старицький після публікації в «Молоті» подав цей вірш до цензури в складі другої частини збірки «З давнього зшитку». Однак Головне управління в справах друку серед віршів, які не можуть бути надруковані «через свою крайню тенденційність», першим назвало саме цей. М. Старицький зачитував цю поезію на літературних вечорах, про що свідчить напис на звороті автографа: «Читаний на роковинах Т. Г. Шевченка 22 марта 1898 р.».

Цей вірш М. Старицький разом з іншими у 1884 р. надіслав І. Франкові у складі своєї, рукописної збірки (зберігається в ІЛ, ф. 3, № 1858). Крім того, вірш був опублікований у збірнику «Вік» (1900, с. 278). Тексти рукописної збірки, збірника «Вік» збігаються з першодруком, за винятком різночитань у двох місцях.

Автограф відмінний від першодруку, на дві стро́фи більший, текстуально збігаються лише три перші строфи, решта шість - зовсім відмінні:

 

Бо зло буя, бо гвалт кругом,

А між слов’ян немає згоди...

Так заспіваймо ж ми псалом

Братерства, рівності, свободи.

 

Забудьмо чвари вікові,

Подаймо руки, як братове,

І на пролитій в нас крові

Збудуймо щастя народове.

 

Сліпому люду понесім

В хатину сяєво просвіти,

І в серце, тугою сповите,

Живу надію закропім!

 

Угору ж стяг, а світоч - в руки,

І, що б не сталося,- вперед!

Під гаслом правди і науки,

Під гартом вражих приверед!

 

Ми насталим і серце, й волю,

І чересло на переліг,

Та нашу знищеную долю

Поведемо через поріг...

 

І не поклонимось кумиру,

Як не вклонивсь і наш співець,

Що за любов, за правду щиру

Прияв стражденницький вінець!

 

У збірці 1908 р. текст вірша наближено до першодруку, хоча дві перших строфи ідентичні автографу, в третю строфу внесено зміни. Особливо виразна зміна в четвертому рядку, який відмінний у всіх варіантах. В автографі він звучить так: В культурній, чесній боротьбі. Очевидно, Старицький спостеріг деяку двозначність цього виразу, бо в кожній наступній редакції цей рядок піддавався редагуванню: у першодруці - У невсипущій боротьбі, у збірнику «Вік» - У чесній, славній боротьбі, у збірнику 1908 р.- В житті, у чесній боротьбі. Останні чотири строфи видання 1908 р. становлять редагований варіант першодруку.

Порівняно з першодруком послаблено різкість окремих виразів. Замінено, наприклад, Бо стоголовий людський кат // Лютує, дужчає щоднини на Не забувайте рідних хат, // Де лихо гіршає щоднини.

Але відмінність останньої редакції полягає не лише у прагненні художньої досконалості, а й у зміні загального спрямування твору, де заклик до молоді набув іншого змісту, вийшовши за межі міжслов’янської незгоди. Вірш дістав високу оцінку І. Я. Франка (с. 254).

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 179-180.

 

 

НА ПРОВОДИ

 

(М. П. Драгоманову)

 

Вперше надруковано в збірці «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 34-35, під назвою «На проводи (М. П. Драгоманову)». Автограф зберігається в ІЛ (ф. 15, №6), має назву «На проводи - другу», датований 1876 р. М. Старицький мав намір опублікувати вірш у другій частині альманаху «Рада», але Головне управління у справах друку не дало дозволу, оскільки в ньому «висловлюється надто прозорий натяк на те, що надія не здійснилась, що й досі ще панує лютий, ненависний ворог, що й досі ніч, нема просвітку, опускаються руки, мовчать одурені діти здавен забитого раба» (ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 21, спр. 28). Вірш наведено також в листі М. Старицького до М. Драгоманова від 30 листопада 1876 р.: «Ось які вірші вилились оце до тебе: прийми їх за щире поривання» (Архів Михайла Драгоманова, т.1, с. 180).

Усі тексти мають різночитання. Першодрук на шість рядків повніший за автограф, замість цих рядків в автографі проставлено крапки (після рядка Нас ошукала, брате мій...). Очевидно, М. Старицький перед публікацією вірша працював над ним, удосконалював, доповнював місця, колись позначені крапками.

Однак текст, наведений у листі до М. Драгоманова, на одну строфу більший, ніж у першодруку, де замість опущеної строфи стоїть рядок крапок. Ідеться про строфу, що починається словами: Цілують руку того ката... Зважаючи на зміст цієї строфи, зрозумілий цензурний характер її вилучення.

Деякі різночитання текстів мають стилістичний характер: замість здибатись - стрінутись, стомлене - труднеє та ін.

Високу оцінку цій поезії дав І. Франко у статті «Михайло П[етрович] Старицький». Навівши повністю вірш, він далі зазначав: «Хвалити сей вірш значило б марно тратити слова. Кожний, читаючи його сам, відчує і правдивість чуття, яким він надиханий, і ту концентрацію та інтенсивність його, що дає поетові в маленькім образочку виявити далеко більше, ніж вимовляють слова, і старанність його форми» (с. 240).

Подається за