BooksUkraine.com » Бойовики » 55, Джеймс Деларджі 📚 - Українською

Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

113
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "55" автора Джеймс Деларджі. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 84
Перейти на сторінку:
околицях Сіднея за те, що перетворив закинутий склад на автомайстерню.

Чендлер знову повернувся до Черепахи.

— Ми швиденько, Черепахо. Не шукаємо тут нічого, що зробили ви. Просто думаємо, що дехто міг незаконно вторгнутися на ваші землі.

— Хто? — перепитав чоловік; його обличчя насуплено зіщулилось, але брови лишилися непорушні.

— Один нетутешній хлопчина.

Черепаха обернувся, наче той диявол міг з’явитися на замовлення. Мозок та очі у нього вже відмовляли, тож така можливість його стурбувала.

— Він досі на моїй землі?

— Ні, — запевнив Чендлер. Останнє, чого йому хотілося, — щоб Черепаха кинувся в атаку і плутався у них під ногами. — Ми хочемо подивитися, чи не знайдемо якихось підказок, куди він подався після того, як був тут.

Стариган змовк, розмірковуючи над відповіддю.

— Ми не торкатимемося нічого, що нам не потрібно, — додав сержант, наближаючись до перемоги.

— Не поламайте моїх тракторів, — попередив старий.

Жодних проблем, подумав Чендлер. Вони здебільшого й так уже були зламані, ці реліквії фермерського минулого, коли Зіферти працювали на землі замість того, щоб чикрижити машини, глушити рибу й погрожувати поліції.

Мітч обережно позадкував до автівки, поки Чендлер переконувався, що Черепаха цілковито погоджується з тим, що вони збиралися зробити.

— Ви зруйнуєте мою кляту ферму.

— Якщо хтось щось зруйнує, ви зможете висунути претензії.

— Справді?

Чендлер показав на Мітча.

— Зверніться з ними до інспектора Ендрюса. Тепер він тут усе очолює.

— Цей шматок коалячого лайна, вбраний, як накрохмалений пінгвін?

— Він народився і виріс у Вілбруку. Можете йому довіряти.

— По його вимові не скажеш, що місцевий.

Чендлер згідно кивнув, а тоді приєднався до Мітча біля машини. Той вивчав на планшеті мапу прилеглих територій.

— Спершу перевіримо надвірні споруди, — запропонував Ченддер, — потім головний будинок. Я можу піти…

— Ваша допомога не знадобиться, сержанте.

Чендлер змовк, намагаючись збагнути нову інформацію.

— Чому я не буду потрібен? Ви не зможете самотужки тут усе обшукати.

— Знаю. Я викликав свою команду.

— Але я знаю цю місцевість, я можу…

— Ми з усім впораємося, сержанте. Незабаром моя команда буде тут. Вони знають, як я працюю. Мені потрібно, щоб ви пояснили старому…

— Ви забули, що я теж знаю, як ви працюєте.

— Як я працював колись.

— Чому саме тебе непокоїть моя присутність, Мітче?

Чоловік поклав планшет на капот і подивився на Чендлера.

— Мені потрібні люди, яким я можу довіряти.

— І що я такого зробив, що втратив твою довіру?

— Нічого, сержанте Дженкінс. По-перше, ви її ніколи не мали. Вам доведеться погодитися, що накази тут віддаю я, і я вибрав свою команду.

— Ви даєте тому лайну, яке трапилося між нами в минулому, заважати розслідуванню.

Мітч повільно похитав головою.

— Якщо спитаєте мене, ніякого спільного минулого у нас немає, сержанте. Це рішення базується лише на тому, що, на мою думку, слід зробити. Ваша правда, ви знаєте цих селюків, але ви ще й трохи заблизькі з ними, а з такої відстані легко щось проґавити. Або взагалі дивитися не в той бік.

— То в чому ви мене звинувачуєте? У непрофесіоналізмі? Упередженості? Корупції?

— Я ні в чому вас не звинувачую, сержанте. Просто це робота інспектора… — він зупинився, наголошуючи на цьому слові, — непопулярні рішення.

— А якщо я вирішу залишитися?

Мітч знову взявся за планшет.

— Тоді я не матиму іншого виходу, крім як зняти вас із цієї справи та тимчасово відсторонити.

Чендлер не сумнівався, що ця погроза — не жарт.

— Хай там як, чому ви скаржитеся? — поцікавився Мітчелл. — Поки я тут очолюю оперативну групу, ви відповідаєте за базові операції. Разом із Сюз та Йоганом. Якщо раптом з’являться нові зачіпки.

Чендлер зрозумів, що Ендрюс відкараскується від нього, проте, зважаючи на збентеженого старого, якщо Ґабрієль і був тут, він отримав достатньо шансів забратися звідси. До того ж викрадення та вбивства відбувалися не на Черепаховій фермі. Може, цей старий — божевільний і сліпий, але з вухами у нього все гаразд. Якби хтось кликав на допомогу за кілька кілометрів звідси, Черепаха це почув би. І допитливість спонукнула б його перевірити, що там відбувається.

18

2002

— Дивися, куди йдеш, Мітче! — крикнув Чендлер попри те, що колега навряд чи почув би його за гуркотом вертолітного гвинта над головою. Він відійшов на безпечну відстань від цих убивчих лез, які здіймали огидний вихор пилюки, що мало не приховував гелікоптер від поглядів.

Вони вже п’ять днів шукали Мартіна і просувалися глибше в незаселені райони, тож тепер їх доводилося привозити сюди вертольотом разом із запасами, яких вистачило б, щоб вижити кілька днів у хащах і скребах. Місцевість там була досить неприручена, дика, недоторкана, приваблива й незнана, вона спокушала пригодницький бік Чендлерового характеру, підлітковий бік, втрачений бік. Коли вони з Мітчем були молодші, влаштовували табори в дичавині, але ніколи не заходили так далеко. Щоб дістатися до цих хащів, до важкодоступних, недосліджених земель, знадобився би цілий день та два баки пального — природних стежок тут не було, тож швидкість у цих місцях падала, а справжня небезпека зростала.

Поки Мітч сунув уперед вибоїстою землею, на якій не було жодної травинки, вертоліт почав свій повільний зліт, розкидаючи пилюку щоразу ширшою дугою, і Чендлерові, який щойно висадився, довелося прикрити обличчя рукою. Коли гелікоптер піднявся над верхівками дерев і під кутом полетів уперед, поспішаючи назад до міста, пилюка вляглася.

Вони були в другій доставленій сьогодні партії. Усього їх у групі було п’ятнадцять; їхнє число щодня скорочувалося і, на Чендлерову думку, було недостатнім, зважаючи на те, яку територію їм слід було обшукати. Закинувши наплічника, він вирушив на зустріч із рештою.

Коли їхній слух відновився після лементу двигунів, розмова звернула до ранкових інструкцій Білла. Зона, яку вони мали обшукати протягом трьох наступних днів, була обведена й підписана: знайти галявину наприкінці третього дня, щоб їх змогли забрати гелікоптери. Після цього нарада вкотре перетворилася на спробу підняти рівень мотивації, але Чендлер відчував, що після того, як пошуки з повітря не дали результатів, навіть у Білла опустилися руки.

Його розчарування мало ще й іншу причину. Комусь із керівництва прийшла в голову геніальна думка запросити на ці наради Мартінову родину, разом із Сильвією, хлопцевою матір’ю. Навіть у кімнаті з кондиціонером її обличчя пашіло червоним від спеки. Це створювало враження, що у неї ось-ось станеться серцевий напад, такий, як уже був на другий день пошуків, коли їм довелося викликати по радіо вертоліт, щоб відвезти її до лікарні. Після цього Артур заборонив їй знову вирушати на пошуки.

Присутність родини перетворила наради на

1 ... 28 29 30 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «55, Джеймс Деларджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "55, Джеймс Деларджі"