Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Стоячи перед дзеркалом, дівчина саме закінчувала знімати довгу літню спідницю. І тому я побачила, як поруч із однією зі струнких ніжок похитується витончений чорний хвіст, вкритий короткою гладенькою шерстю! При цьому зазвичай накручене і пишно вкладене волосся сьогодні було не тільки без укладки, але ще й стягнуте на потилиці в практичний хвостик, тож тепер не приховувало пару гострих котячих вушок.

То виходить, Емма — веркішка? Так, мені варто було й раніше здогадатися з її звичок.

— Які люди… доброго вечора, одначе, — гмикнула дівчина, і лише зараз я відзначила, що на її гарному личку не було звичного бойового мейкапу.

— Доброго… Вибачте, Еммо! Я не знала, що ви тут, якось задумалася і не гледячи влетіла, — затараторила я. І лише постфактум, за виразом обличчя куртизанки, зрозуміла, що язика треба було прикусити! Ну, звичайно, адже офіційно ми з нею були не знайомі!

— Яка у Аркадія, виявляється, пронозлива дружина, — раптом розреготалася дівчина після секундної незручної паузи. — А я все думаю, про кого там могла говорити Астрід та дівчатка з «Вишневого раю», коли розповідали, що мене якась мадам шукає.

Так, здається, я спалилася по всіх фронтах.

— Загалом, вітаю, — тяжко зітхнула я, радіючи з того, що вже раніше з'ясувала: мій чоловік — не клієнт цієї дамочки. Отже причин накидатися на неї прямо в кабінці з метою набити морду в мене особливо й немає. Хіба що виявиться, вона справді винна у втраті Арком його становища. Але щось мені підказувало, річ справа не в ній самій.

— Привіт-привіт, — сміючись, кинула куртизанка. Що примітно, зараз від неї не линуло і тіні тієї спокусливості, яку я помічала раніше. Робоча маска, яку немає сенсу носити у «неробочий» час? — Не знаю, що там тобі вдалося рознюхати, але одразу кажу: твій чоловік — не мій клієнт, тож можеш не палати від гніву праведного. Та й... скажу тобі чесно, — зітхнула вона, повісивши приміряну спідницю на гачок для одягу. — Жодній жінці немає сенсу злитися на повію, яку купує її чоловік. Повії просто треба заробити собі на хліб, і якби вона, перш ніж продати клієнту своє тіло, спочатку вимагала у нього доказів того, що у нього немає ні дружини, ні дівчини, ми б передохли з голоду. А зраджувати чоловіки, які купують куртизанок, все одно не припинять, навіть якщо всі дівчатка нашої професії зникнуть. Просто одні підуть заводити більш-менш постійних коханок, інші приєднаються до тих, хто не соромлячись ґвалтує жінок у підворіттях, сподіваючись, що його не зловлять. Тож жінки, яким зраджує їхній чоловік, повинні розуміти: проблема не в інших жінках, а виключно у її чоловікові. Що ж до твого чоловіка… то я бачила чимало і скажу, що такі чоловіки, як він, є рідкістю. Тобі пощастило.

Чого-чого, а подібних промов точно не очікуєш почути від повії в примірочній кабінці на барахолці! Зависнувши наче «Віндоус-98», я нерухомо стояла на місці, у той час як Емма, одягнувши спідницю, закинула відібрані речі в кошик.

— Знаєш, я тут здогадуюсь, що ти, розбурхана цікавістю, дещо помічала, намагаючись дізнатися, чи не зраджує тобі чоловік, правда? — підморгнула вона, підійшовши ближче.

— Певною мірою, — невпевнено видихнула я, дивлячись дівчині у вічі.

— У такому разі я, думаю, можу трохи вгамувати твою цікавість. Наскільки зможу, — продовжувала вона. — Аркадій сказав, що більше не хоче мати з цим справу, щоби не підставляти сім'ю під удар. Тому, мабуть, ні тебе, ні його це більше не стосується… принаймні настільки, наскільки такі речі можуть взагалі когось не стосуватись. Але якщо ти все ж таки хочеш, я розповім тобі, чому ми з ним зустрічалися. Що скажеш?

— Було б… цікаво, — невпевнено відповіла я, стиснувши пальцями темно-синю блузку, яку міцно тримала в руках.

— Тоді пропоную зустрітися в більш слушний час і в більш сприятливому для розмови місці, — тихо промовила Емма. — За кілька днів у мене знову вихідний. Як, тобі буде зручно вирватися? Чи з дитиною намічено завал?

— Ніби нічого такого, на пару годин вискочити можу, — замислившись, прикинула я.

— У такому разі чекатиму на тебе в середу біля входу до кав'ярні «Тихі миші», що біля проспекту Чорнобривців. Вона недорога та мила, і ніби тобі до неї добиратися має бути зручно. О третій годині дня нормально буде?

— Так, саме погодую дитину і лишу спати в сусідки.

— Тоді до зустрічі, — посміхнулася Емма. І, помахавши на прощання, покинула кабінку, залишивши мене в ній одну. У компанії хіба сплутаних думок і темно-синьої блузи.