Читати книгу - "Недоступна примха, Ксана Рейлі"

 бажане.

— Це не так, — заперечила я. — Він не може так вчинити зі мною.

Паша дивно подивився на мене, а тоді сумно усміхнувся та видихнув.

— Ти вже надто сильно довіряєш йому, — сказав він.

— Як і ти Камілі, — пробурмотіла я. — Своїми звинуваченнями у сторону Давида ти вигороджуєш її.

— Ти робиш те саме, бо у всьому виниш її.

— Значить, хтось з нас помиляється. Що у тебе з Камілою?

— Нічого, що можна було б розповісти, — буркнув Паша.

Він взяв ганчірку та почав активно витирати барну стійку, уникаючи мого погляду.

— Вона подобається тобі? — спитала я, затамувавши подих.

— Є сенс приховувати? — пробурмотів хлопець.

Я заплющила очі та важко видихнула. Що може бути гірше?

— Паш, ти ж розумієш, що вона ніколи не буде з тобою?

— Тому що вона багатенька принцеса, а я простий бармен, — продовжив хлопець, сумно усміхнувшись. — Їй потрібен хтось такий, як Давид. А йому така, як Каміла.

Ці слова не мали б зачепити мене, але зачепили. Я сама прекрасно розуміла, що не підходжу Давиду за усіма правилами багатого світу, але не могла нічого зробити зі своїми почуттями. Я глянула на Пашу, а він дивився на мене. Ми обоє зрозуміли, що зараз наші ситуації максимально подібні. І він, і я, стоїмо на стежці неможливого кохання.

— Як думаєш, батьки Давида будуть проти наших з ним стосунків? — тихо спитала я.

— А ти впевнена, що вони колись дізнаються про них? — сказав Паша і підійшов до чоловіка, який захотів зробити замовлення.

Ця розмова ще більше заплутала мене. Коли я повернулася додому, то не могла ніяк зібратися. В голові постійно крутилися сумніви. Я згадувала наші з Давидом особливі моменти, які ми провели разом. Вони були прекрасні, наповнені почуттями. Тільки між нами ще було так багато "але"…

— З днем народження! — почула я, крізь свій міцний сон. — Ей, прокидайся!

Я повільно розплющила очі та побачила Віолетту, що вже пробиралася на моє ліжко. Вона почала стрибати на ньому та кричати. Я легенько схопила її за руку і вона впала біля мене.

— Мама сказала, що у тебе сьогодні день народження, — заговорила вона, — і ми вирішили привітати тебе.

— Дякую, — сказала я, усміхнувшись.

— Внизу на тебе чекає величезний торт.

— Думаю, що це мав бути сюрприз.

— Ой! — Віолетта поклала долоню на свої губи. — Проговорилася.

Я засміялася, а тоді піднялася з ліжка. Не очікувала, що сестра вирішить привітати мене з самого ранку. Взагалі я не звикла до таких святкувань. Віолетта побігла до кухні. Я ж швидко почистила зуби та вмила обличчя. Потім переодягнулася в чистий одяг і теж спустилася на перший поверх.

— От і наша іменинниця з'явилася! — заговорила тітка Дарина з широкою усмішкою на вустах.

— Доброго ранку! — мовила я, коли підійшла до неї.

Вона привітала мене та простягнула мені невелику коробочку. Я трохи здивувалася, коли побачила її. Насправді мені нечасто дарували подарунки. Я усміхнулася, побачивши гарні срібні сережки у вигляді півмісяця.

— Дякую! — щиро сказала я та міцно обійняла жінку.

Кароліна теж привітала мене. Вона подарувала мені дорогу косметику, парфуми та красиву брендову сумочку. Я вражено дивилася на неї, а потім Віолетта простягнула мені листівку, яку сама ж зробила. Я не встигала дякувати за подарунки. Було таке враження, наче це все відбувається не зі мною. Я відчула сльози радості на очах, але стримала їх. Ми усі разом сіли за стіл, щоб поснідати. Як і казала Віолетта, на мене чекав великий торт. Кароліна запалила свічки. Я деякий час дивилася на них, обдумуючи, яке загадати бажання. Врешті-решт я просто попросила, щоб у мене завжди була сім'я, а тоді задула всі свічки.
Кароліна з Віолеттою згодом поїхали. Тітка Дарина пішла до сусідки, а дядько
був у своєму кабінеті.
Увесь день я чекала привітання від Давида, чи подруг. Тільки їх не було. Лише Паша зателефонував, поки в нього була вільна хвилинка на роботі. Тася та Ліса точно знали, що у мене день народження та і Давид теж. Здається, вони просто забули. Я звикла, що мене рідко вітали, але чомусь стало образливо. Щоб хоч якось відірватися від поганих думок, я ввімкнула собі фільм. Раптом почула дзвінок у двері. Я швидко спустилася на перший поверх, а коли відчинила, то побачила на порозі кур'єра. Він передав мені досить велику сріблясту коробку.
Коли я повернулася до кімнати, то одразу ж відкрила її. Всередині побачила красиву сукню насиченого блакитного кольору з мереживом та блискітками. Приємне тепло з'явилося всередині, коли я дивилася на неї. Внизу коробки була записка у сріблястому конверті. Я швидко відкрила його та одразу ж почала читати:

"Ти готова до справжнього свята, Попелюшко? Чекатиму тебе о восьмій біля твого будинку.
Давид"

Значить, він не забув…