Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

Черевичок завмер, цигарка не долетіла до рота. Але лише на мить. Глафірія мовчала, кидаючи на Тюрина нищівні погляди.

— Мадам, у мене є резони стверджувати, що саме ви вбили Фріца Абрамовича Розсоху. Цинічно і холоднокровно.

— У вас нічого немає,— крізь зуби просичала Качур-Бачковська. Її очі загрозливо блиснули. Бліда шкіра вкрилася червоними плямами.

— Якось Фріцик похвалився, що має родича-лахмітника,— Тюрин розвернувся спиною до дверей.— А ви згадали, що в музеї старожитностей зберігається дивовижна скринька, за допомогою якої можна підробити будь-який документ. Ви пообіцяли Фріцику душу, а він приніс скриньку. Ви розсипали її вміст біля усіх паперів. Інструкцію для скриньки — рішення про передачу недешевого підряду підприємству Добриніна — відстукали на машинці Фріцика. Щоб відвести підозри. Здавалося, зробили все найкращим чином. Очікували, що на ранок підроблене рішення стане справжнім, згідно з усіма процедурами... Хто ж знав, що скринька вас підведе? Почне вигадувати свої документи. А далі ще гірше: першим документи знайшов Шкуро, який нічого не знав про ваші плани. Припустив, що це чари нечисті...

Слідчий обернувся на звук з коридору, а коли знову поглянув на жінку, здивовано завмер. Цього не передбачив. Глафірія спрямувало на слідчого маленький пістолет. На її обличчі була паніка.

— Скажу, що ви намагалися мене зґвалтувати,— прошепотіла Глафірія.

Тюрин зробив крок, щоб перехопити руку жінки. Вона істерично закричала, пролунав постріл, а двері з тріском рухнули. До кабінету реєстраторів ввалилося щонайменше з десяток чоловіків. Добринін з чорними шинелями заходилися відливати Глафірію, Топчій кинувся до шефа. Водночас кликали лікаря, жандармів і священика. Гласний сипав погрозами. Околодочний гарчав, двоголовці крили матом мерзоту і розмахували зброєю. Лише мить відділяла зібрання від нової крові. Скалонне з висоти свого зросту спостерігав за побаченим. А потім гаркнув так, що навіть чорні шинелі випросталися струнко. І цей голос належав не огрядній вайлуватій фігурі, а головному поліцмейстеру міста. Люди у кокардах з «ДО» з мовчазної згоди Добриніна сховалися в коридорі.

— О, пане професоре, ви саме вчасно,— прохрипів слідчий. У дверях м’яв капелюха блідий і здивований Голубєв. Він зустрівся з Глафірією поглядом і відвернувся.

Тюрин торкнувся рани на голові. Куля розтрощила частину черепа. Праве око мертвою кулькою звисало з розтерзаної очниці.

— Ви як?..— Скалонне бридливо глянув на понівечене обличчя, втиснув тушу за стіл Глафірії та обвів присутніх важким поглядом, на мить зупинившись на Голубєві.— І що тут відбувається? Пан Добринін сказав, що ви знову заарештували Глафірію Павлівну, ще й викликали його?

Відживлений сперся на Топчія, правою рукою затулив вибите око.

— В мене є докази, що мадемуазель Качур-Бачковська разом з Фріциком відповідальна за появу чарівних документів у Думі. Все пішло не так, як вони планували. Фріцик запанікував, став вимагати підписати договір на душу. Мабуть, пригрозив, що викаже Глафірію. Вона злякалася і його вбила.

Бліда як смерть Глафірія щось несамовито шепотіла Добриніну. Той збентежено крутив шиєю. Його пальці смикали оббивку дивана, ніби вичавлюючи з нього рішення.

— Ви кинули жахливі звинувачення,— спершу розгублено, а потім дедалі різкіше заговорив Добринін.— Убивство одного з мерзоти, підробка документів! Звинувачувати у такому порядних містян, та ще й жінку?

— Чия б гарчала, а твоя б мовчала,— не стримався Топчій.— Теж мені порядна. Глафірія Павлівна до шістнадцяти років звалася Женя-поцілунок і працювала за жовтим білетом у закладі мадам Гінди. Там її підібрав пан професор і зробив своєю секретаркою. А Женею-поцілунком її називали за чарівну родимку у формі губ, що так припала до душі бідному Фріцику.

Тюрин схвально кивнув. Голубєв делікатно потупив очі. Добринін сполотнів і розвернувся до Глафірії.

— Кажіть, Миколо Петровичу, ви знали про її плани? Знали, що вона принесла до Думи чарівну скриньку, щоб підробити документи? Це ви її попросили? — напосідався Тюрин. Навіть Скалонне не зважився його перебити.

— Що ти накоїла, дур-ра? — просипів Добринін і з силою відштовхнув жінку.— Я нічого не знав,— сказав він слідчому.— Богом клянуся. Інакше не приніс би вам підроблені документи про підряд. Сам йому здивувався.

— Навіщо ти це зробила? Чому не спитала мене? Женя-поцілунок? — Добринін дивився на Глафірію з відвертою огидою.

Слова гласного вдихнули нові сили в ослаблу реєстраторку.

— Татку, татусю милий, то все неправда. Бреше мерзота. Хіба їм можна вірити, ти ж сам учив! Я тільки хотіла зробити тобі приємність. Довести, що на все заради тебе ладна. Що можу бути дружиною!

На обличчі Добриніна з’явилася цинічна посмішка. В його плани одруження точно не входило.

— Ти ж обіцяв! Клявся, що до вінця підемо! — зрозуміла свою помилку жінка, з несамовитим ричанням, як кицька, заскочила гласному на коліна й уп’ялася нігтями у розпещене обличчя.

Цього разу вже Топчій був змушений відтягувати розлючену жінку. Довелося ляпнути в обличчя гранчак води. Під страхом негайної подорожі до холодної, Качур-Бачковська пообіцяла більше не галасувати. Під наглядом вовкулаки зайняла вільний стілець і навіть попросила цигарку.

— Він нічого не знав,— раптом озвався професор Голубєв.— Бідолашна дівчинка вирішила так влаштувати своє життя,— присів старий до реєстраторки і простягнув хустинку.— Ти думала, він з удячності піде з тобою під вінець? Чи злякається шантажу? Бідне-бідне дитя. Ти так і не зрозуміла, що чоловіка не можна змусити одружитися. В тебе навіть з народом букв не вийшло. Було б дослухатися моєї поради і тікати з міста.

— З народом букв? — здивувався Скалонне.

Тюрин подивився на Голубєва так, ніби тільки зараз згадав про його присутність.

— Коли почули про чарівні документи у Думі, ви відразу здогадалися про Глафірію? Так, Степане Тимофійовичу? Це її я бачив у музеї перед нашою розмовою?

— Вона розповіла, що Фріцик їй погрожував, забрав скриньку,— відказав Голубєв.— Їй довелося його вбити. Але скриньку вона не знайшли. Підозрюю, душолов устиг відіслати її брату-лахмітнику, який її і викрав.

— Йому пощастило, що ви не знали його імені. Чому ви не звернулися до поліції, коли дізналися про зникнення скриньки? Чому не пішли до Добриніна, зрештою, до сина? — у повній тиші допитувався Тюрин.

Голубєв лише посміхнувся.

— Не хотів скандалу. Жінки — моя слабкість. Мучився, ночей не спав, а тут ви прийшли. Таке щастя. Я лише підштовхнув, а ви самі здогадалися про народ букв.

— Ви скажете мені нарешті, що то за народ букв? — не витримав Скалонне.

Тюрин важко підвівся за допомогою Топчія, знайшов на столі