Читати книгу - "Оповіді про кохання, божевілля та смерть"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якщо не було інцидентів з його колегами-тесальниками, які вдиралися на його територію, або бридоти дощових днів, коли він навпочіпки сидів перед чайником, робота тривала до суботнього вечора. Потім він прав свій одяг, а в неділю йшов у крамницю за провізією.
То була справжня мить відпочинку для пеонів, коли вони забували про все на світі серед прокльонів рідною мовою, з фаталізмом індіанців зносили постійне підвищення цін у крамниці, де мачете тоді коштувало п’ять песо, а кілограм галет — 80 сентаво. Той самий фаталізм, з яким вони приймали це, лаючись і весело дивлячись на решту товаришів, підказував їм, що з лісорозробки треба тікати, щойно випаде нагода. Попри те, що цей задум леліяли не всі, кожен пеон відчував, як в разі чого впнуться його зуби в саме нутро господаря. А той, своєю чергою, доводив боротьбу до крайнощів, удень і вночі пильнуючи своїх людей, особливо поденників.
Пеони тоді йшли на пристань, де гаяли час у нескінченному ґвалті, який ставав іще гучнішим, коли мули не годні були втримати альсаприму, що на всій швидкості спускалась із височенного берега, і тоді, налітаючи одне на одне, котилось мішма все: колоди, тварини, повози. Мули зрідка травмувалися, але шумним веселощам це не вадило.
Поміж смішками Кайє завжди обдумував утечу. Він був по горло ситий квасолею і маїсом, що їх передчуття втечі робило ще нестравнішими, і стримували його відсутність револьвера і, ясна річ, вінчестер наглядача. От якби в нього був револьвер!
Цього разу щастя прийшло до нього манівцями.
Подруга Кайє, яка, позбувшись свого розкішного вбрання, заробляла на життя тим, що прала пеонам одяг, одного дня перебралася деінде. Кайє чекав її дві ночі, а на третю пішов на ранчо свого заступника, де добряче відлупцював кралю. Два пеони продовжили розмову наодинці, в результаті якої домовилися жити разом, тож спокусник підселився до пари. Це було ощадливо й доволі продумано. Та позаяк пеонові, схоже, дама справді подобалася — а в цьому товаристві таке буває рідко, — Кайє запропонував обміняти її на револьвер із патронами, який він сам вибере в крамниці. Однак оборудка, попри її простоту, заледве не зірвалася, бо останньої миті Кайє зажадав іще метр шворкового тютюну, а пеонові це видалося перебором. Урешті торг відбувся, і поки новоявлена пара облаштовувалася на своєму ранчо, Кайє ретельно наладував свій револьвер, аби того дощового вечора навідатися до них і попити разом мате.
Осінь добігала кінця, і якщо під час суші погоже небо проливало на землю короткі зливи, то тепер погода врешті остаточно зіпсувалась, і від сирості у пеонів набрякали плечі. Поделей, якого досі це оминало, одного дня відчув таку нехіть іти до своєї колоди, що спинився, озираючись довкола і не знаючи, що робити. Йому нічого не хотілося. Він вернувся у свою халабуду й дорогою відчув, як поза спиною пішов мороз.
Поделей чудово знав, що означає ця знемога і ці мурашки по тілу. Він по-філософськи сів пити мате, і через півгодини по спині йому пробіг сильний і тривалий дрож.
Нічого не вдієш. Пеон влігся на жердини, трясучись від холоду, скоцюрбився під пончо, його зуби нестримно вибивали голосний дріб. Назавтра напад, якого він чекав не раніше сутінок, вернувся в полудень, і Поделей пішов у контору, щоб попросити хініну. Весь вигляд пеона так явно говорив про перемінну пропасницю, що конторник, заледве глянувши на хворого, дав пакетики з хініном. Поделей спокійно кинув на язик оту жахливу гіркоту. А коли вертався до лісу, то наткнувся на наглядача.
— І ти також! — сказав той, дивлячись на нього. — Уже четверо. Інші — то пусте… з них мало пуття. А ти старанний робітник… Як там твій рахунок?
— Ще трохи бракує… Але я не зможу тесати.
— Ба! Це нічого, лікуйся добре… До завтра.
— До завтра, — Поделей відійшов, прискорюючи крок, бо відчув, як по п’ятах пробігли легкі дрижаки.
Третій напад почався через годину, після нього Поделей лежав розпластаний і цілком знесилений, із заціпенілим і тьмяним поглядом, який, здавалося, бачив не далі, ніж один-два метри.
Повний спочинок, якому він віддавався три дні — своєрідний цілющий бальзам для пеона, — тільки й того, що перетворив його на лантух, який лежав, укрившись ковдрою і ляскаючи зубами, у кутку. Минулого разу лихоманка в нього протікала в чесному і періодичному ритмі, і цей майже безперервний галоп приступів не передвіщав йому нічого доброго. Є лихоманка і лихоманка. Якщо хінін одразу ж не спинив другий напад, то йому ні́чого лишатися тут, у верхоріччі, аби сконати, скорчившись, на якомусь закруті стежини. Він знову пішов на склад.
— Знову ти! — зустрів його наглядач. — Кепські справи. Ти не приймав хінін?
— Приймав… Мені недобре від цієї лихоманки… Не впораюся із сокирою. Може, даси мені на квиток, я відроблю, щойно одужаю.
Наглядач подивився на ту руїну і зважив, що в його пеоні життя лишилося небагато.
— Як твій рахунок? — запитав він знову.
— І досі винен двадцять песо. У суботу віддав. Я дуже хворий…
— Ти добре знаєш, що поки твій рахунок не сплачено, ти мусиш лишатися тут. Унизу… ти можеш померти. Лікуйся тут і одразу виплатиш борг.
Лікуватися від злоякісної лихоманки там, де її підхопив? Ні, певна річ; та якщо пеон поїде геть, то може не вернутися, а наглядач волів мерця, ніж пропалого боржника.
Іще жодного разу не було так, щоб Поделей чогось не виконав, це єдина гордість, яку може дозволити собі перед патроном пеон-тесальник.
— Мені байдуже, виконував ти чи ні! — заперечив наглядач. — Спочатку сплати свій рахунок, а потім поговоримо.
Ця несправедливість щодо нього логічно і швидко привела до бажання поквитатися. Він пішов до Кайє, настрій якого добре знав, і вони вирішили втікати удвох найближчої неділі.
— На, маєш! — крикнув наглядач Поделею, коли з ним перестрівся того самого вечора. — Тої ночі утекли троє… Ти також хотів би, хіба ні? Вони також були старанними! Як ти! Але ти раніше здохнеш тут, ніж відпливеш із пристані! Вважай, і ти, і ті, хто чує! Бо знаєте, що буде!
Рішення втекти і пов’язані з цим небезпеки — для яких пеонові потрібні всі його сили — здатне притлумити щось більше, ніж злоякісна лихоманка. До того ж прийшла неділя. Охорону вдалося обманути при допомозі облудних вивертів — прання білизни, удаваного бренькання на гітарі в когось на ранчо, і невдовзі Поделей і Кайє були вже за кілометр від контори.
Поки вони не чули за собою погоні, зі стежки не сходили, бо
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді про кохання, божевілля та смерть», після закриття браузера.