Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

— Мені вже досить, бо я не зможу пройти у двері, перед очима їх буде десять, — бурчу, а Ілля сміється. Симпатичний хлопець, і я йому подобаюся, то чому не спробувати бути разом? Заповнити порожнечу всередині, відчути турботу і, можливо, кохання. Воно ніколи не буде таким як перше, але хоч частинку тепла я зможу йому подарувати. А головне — забути. Це найважливіше завдання, яке стоїть першим у списку.

— Сьогодні можна й в двері не попасти, у нас свято.

— Яке? — слідкую за тим, як він знову підливає нам вина.

— Ми рівно місяць разом, як пара.

— Справді? — мене дуже дивує його спостережливість. Це ж від якої дати він рахує?

— Ти дуже мені подобаєшся, Алю, — його обличчя стає серйозним, сірі очі дивляться уважно в мої. — І подобалася з самого знайомства, з того дня, коли ми побачили тебе разом з Макаром, — ім’я Макара боляче ріже слух і відгукується в серці щемом. — Не хочу вимагати від тебе якихось зізнань, але знаю, що колись і ти зможеш відповісти взаємністю. За наше невеличке свято, — підіймає келих й цокається з моїм. Мовчки відпиваю вино, міркуючи над його словами. Все заплуталося. Чи то я так заплуталася, що не можу знайти виходу?

З кафе виходимо доволі пізно, майже перед його закриттям. На вулиці почав мрячити мілкий дощик, прийшов на допомогу сирості, щоб остаточно зіпсувати настрій. Ілля підходить й обіймає мене, дивиться у вічі, проводить долонею по щоці, а потім цілує. Відповідаю, обіймаючи його за шию.

— Я можу викликати таксі й відвезти тебе додому, а можу запросити у гості, — говорить тихо після поцілунку. — Але не хочу бути нав’язливим.

— Ну, навіть не знаю, — починаю вагатися, але алкоголь затупив усі відчуття й остаточно розслабив мозок. — Спробуй запросити, — промовляю тихо.