Читати книгу - "Посуха"

— Ти про що?

— Та нічого, — знітилася вона. — Дурниці. Ну, я в першу чергу про те, що подружилася з ним. І з вами з Еллі. Для мене це багато змінило. Люди, на яких я б раніше і не глянула, по смерті Еллі почали мене уникати. Неначе дружба з нею мене заплямувала. Але, порівняно з усім іншим, то були дурні підліткові проблеми. Нема через що й перейматися.

Хай як вона старалася це приховати, а в голосі майнула тужлива нотка. Фок подумав про те, як скоротилося її широке соціальне коло, відколи вона твердо увійшла в їхню злощасну четвірку. Йому вперше спало на думку, що без нього й без Еллі золотокоса Гретчен, мабуть, лишилася дуже самотньою. Раніше він про таке й не замислювався. Він торкнувся її руки.

— Вибач, що погано вмію підтримувати зв’язок. Не те щоб мені було байдуже до вас, просто… — він помовчав. — Я не подумав. Слід було все-таки зробити зусилля.

Гретчен легенько всміхнулася.

— Та забудь. Я теж не краща. В усьому винувачу вік і гормони. У ті часи ми всі були дурні.

Підвівшись, Люк театрально потягнувся.

— Піду віділлю, — оголосив він. У сутінках біло зблиснули його зуби. — Не пустуйте, поки мене не буде.

Він зникнув у заростях, а трійця лишилася сидіти пліч-о-пліч. Аарон і Гретчен час до часу прикладалися до пляшки, передаючи її туди-сюди, і Гретчен щось немелодійно наспівувала. Еллі, яка сиділа з другого боку, відсутнім поглядом втупилася в обрій.

Цей спокій порушився важким ударом і гучним зойком. Трійця обмінялася поглядами — на всіх трьох сріблястих обличчях читався шок, — а потім Аарон підскочив і на ватяних ногах побіг на звук. Він випередив дівчат і зараз чув позаду чиєсь перелякане хрипке дихання. На краю прямовисного урвища він став як стій. Кущі тут були прим’яті й подерті. Ближче до краю гілки обламалися.

— Люку! — загукала Гретчен у простір, зупинившись поряд з Аароном. Голос її полетів луною, повторюючи Люкове ім’я. Ніхто не озивався. Фок, опустившись навкарачки, поліз до краю. Зазирнув униз, боячись того, що може побачити. Обрив був понад сто метрів. Дно зникало в темряві.

— Люку! Друже! Ти мене чуєш? — загорлав Аарон.

Гретчен плакала, розмазуючи сльози по обличчю. Продираючись через кущі, до неї ззаду наблизилася Еллі. Підійшла, не підбігла. У Фока у вухах стугоніло його власне дихання. Еллі тверезим поглядом обдивилася потовчені кущі. Потім, розвернувшись, оглянула буш, затримавши очі на видовжених тінях дерев. Підійшовши до краю, зазирнула в прірву. Подивилася прямо на Аарона і легенько знизала плечима.

— Цей козел придурюється.

Відвернувшись, вона скинула з нігтя щось невидиме.

— Мені реально цікаво було, чи ви з Люком залишитеся разом, — сказав Фок. — Він був зосереджений на собі, але завжди відчував щиру прихильність до тебе.

Гретчен коротко й гірко розсміялася.

— Щоб цілодобово, сім днів на тиждень бути на бек-вокалі в Шоу Люка? Дякую, обійдуся, — зітхнула вона. З голосу її зникла напруга. — Потому як ти поїхав, ми ще рік-два зустрічалися. У ті часи все здавалося серйозним, але насправді то було дитяче кохання. Думаю, в душі ми силкувалися якось зберегти нашу четвірку. Але нічого не вийшло. Звісна річ.

— Усе закінчилося погано?

— О… ні, — звівши очі, вона силувано всміхнулася. — Не так уже й погано. Не гірше, ніж буває зазвичай. Ми просто виросли. Він одружився, у мене народився Лакі. Все одно Люк ніколи мені не пасував. Тепер я це розумію… Я хотіла сказати, — кліпнула вона, — я зрозуміла це ще до трагедії з Карен і Біллі.

Запала ніякова мовчанка.

— То Люк ніколи не говорив про мене? Ну, коли ти вже поїхав? — запитала Гретчен вдавано-легковажно, але не змогла приглушити цікавості в голосі.

Фок повагався.

— Ми старалися про Ківару взагалі не розмовляти. Навмисно її уникали. Я, звісно, питав про тебе, він казав, що у тебе все гаразд, що ви іноді бачитеся. Ну, таке… — він не договорив, стараючись не образити її почуттів. Як по правді, то Люк практично не згадував Гретчен, якщо його не спитати. Фок здивувався, що вони ще продовжували зустрічатися, а не розбіглися за кілька місяців. Люк завжди поводився так, наче їхні стосунки тривали недовго.

— Я була дуже здивована, що Люк зрештою залишився в Ківарі, — мовила Гретчен. — Коли ти поїхав, він деякий час торочив тільки про те, як звідси вирватися. У його планах було податися до Мельбурна, вчитися на інженера. Працювати в серйозній галузі.

— Справді? — здивувався Фок: це була новина для нього. Люк про таке ніколи й не згадував. Не просив ані допомоги, ані рекомендацій, ані пожити в нього. — І чому ж він не поїхав?

Гретчен знизала плечима.

— Мабуть, познайомився з Карен. Узагалі важко було вгадати, чого Люк хоче насправді, — відповіла вона й помовчала. Посовала свій келих. — Знаєш, мені здається, якби Еллі не загинула, зрештою Люк був би з нею. Вона була в його стилі — більше, ніж я. Якщо так подумати, то, мабуть, навіть більше, ніж Карен.

Сьорбаючи пиво, Фок думав, чи це справді так.

Гретчен була в істериці. Розчервонілася, біляве волосся змокріло від поту. Фок збагнув, що вона п’яніша, ніж здавалося. В нього самого голова йшла обертом. Він раз у раз обережно підходив до краю, зазирав у прірву й гукав Люка.

— Може, відійдеш нарешті, — крикнула Еллі, коли він утретє мало не втратив рівновагу. — Якщо ти злетиш униз, тоді буде справжня біда.

Хотів би Аарон зберігати такий самий спокій, як вона! Спершу в нього спалахнула іскра надії, що Еллі, можливо, має рацію: Люк і справді придурюється. Але хвилини цокали, і його надія танула. Люк добре знав ці місця, однак це урвище сумнозвісне своїми зсувами. Дітей постійно застерігали, просили триматися подалі. Та й від випивши у Аарона починало вирувати в животі. Може, Еллі й не помиляється, та що як… Перед очима в нього постали обличчя Барб і Джері, й він не закінчив думку.

— Треба… заради Бога, Гретчен, замовкни на хвильку… треба покликати на допомогу, — сказав він. Еллі тільки плечима стенула. Підійшовши до урвища, стала на краю, підрівнявши носаки черевиків. Довгу мить дивилася вниз, тоді відступила. Легенько задерла підборіддя.

— Чув, Люку? — гукнула вона чистим голосом, який луною відбився від каміння. — Ми спускаємося в місто. Всі перелякані до всирачки. У тебе останній шанс.

Аарон чекав, затамувавши подих, але нічого начебто не ворушилося. Над урвищем стояла тиша.

— Гаразд, — гукнула Еллі. Голос її був радше сумній,