Читати книгу - "Посуха"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Її обвинувачення луною прокотилося в долині.
Аарон якусь мить вдивлявся в неї, в її холодний погляд, а потім, схопивши Гретчен за руку, вибіг на стежку.
— Іноді мені здається, що ти — єдиний, кому Люк завжди лишався вірним, — сказала Гретчен. — Як він підтримував тебе, коли померла Еллі! Коли ти поїхав, він за це довго вигрібав. На нього тиснули різні люди, щоб він змінив свої свідчення, здав тебе, — вона випила останні краплі з уже порожнього келиха й поглянула на Фока понад вінцями. — Але він не піддався.
Фок зітхнув. Час розповісти їй. «Люк брехав. Ти брехав».
— Послухай, Гретчен, щодо…
— Насправді тобі пощастило, — перебила вона його. І трішки стишила голос. — Для початку, пощастило, що ти був з ним. А зважаючи на те, під яким він опинився вогнем, йому було б значно легше відступитися й змінити свідчення. Без Люка, думаю, клайдівські копи повісили б це на тебе, безперечно.
— Ага. Знаю. Але послухай, Гретчен…
Вона роззирнулася. Кілька облич, які спостерігали за ними, квапливо відвернулися.
— Знаєш, Люк двадцять років тримався свого — тримався тебе, якщо по правді, — сказала вона ще тихше. — Це фактично єдине, що вберігає тебе тут від серйозних проблем. Отож я б на твоєму місці виявила мудрість і співала ту саму пісню й далі — і що голосніше, то краще.
Щойно вони, спустившись із пагорба, завернули за ріг, Аарон не міг повірити очам — але за мить повірив. Люк, цілий і неушкоджений, розвалився на камені, з цигаркою в руці й широкою посмішкою на обличчі.
— Гей, — засміявся він. — Чого це ви так довго…
Аарон кинувся на нього.
— Господи, Гретчен, я так і роблю, — сказав Фок якомога легковажніше. Але він зрозумів її натяк. Не питай і не кажи. — Та й як інакше?
Якусь мить вони дивилися одне на одного. А потім Гретчен, відкинувшись у кріслі, щиро до нього всміхнулася.
— От і добре. Навіщо ворушити старе. Я просто хотіла переконатися, що ти поводитимешся розсудливо. Ліпше перестрахуватися.
Вона підняла келих, помітила, що він порожній, і опустила його. Фок допив пиво й рушив до шинквасу по нові напої.
— Якщо всі були такі впевнені, що я винен, — заговорив він, повернувшись, — дивно, що й Люка не вигнали з міста.
— А знаєш, дехто намагався. На початку, — сказала Гретчен, — і дуже наполегливо. Але ж ти знаєш, яким був Люк: він тримався зухвало. Не похитнувся, не поступився. І зрештою всі це якось прийняли. Довелося.
Вона знову роззирнулася. Тепер за ними спостерігало значно менше облич.
— Знаєш, люди, якщо будуть чесні з собою, визнають, що Еллі наклала на себе руки. Шістнадцятирічна дівчина, яка потребувала підтримки, але не одержала її, — так, ми всі повинні почуватися винними за це. Але ж люди не люблять почуватися винними, а в записці було твоє прізвище. Цьому так і не знайшли пояснення… — вона замовкла, звівши брови.
Фок легенько похитав головою. Він і тоді не міг цього пояснити, і зараз не може. Він багато років сушив над цим голову. Знов і знову пригадував останні розмови з Еллі, намагався розшифрувати таємне послання. Для неї він завжди був Аарон, а не Фок. Що вона мала на думці, коли записала його прізвище? Іноді він сам не знав, що дратує його більше: проблеми, які ця записка спричинила, чи те, що він так і зрозумів причини.
— Що ж, — мовила Гретчен, — це вже не має значення. Перед смертю вона думала про тебе, і для тих, кому хотілося призначити винного, цього було достатньо. Подобається це комусь чи ні, а Люк був фігурою впливовою, він багато важив у громаді. Став таким собі лідером у місті, а такими людьми не розкидаються. Отож усі просто вирішили зрештою викинути це з голови.
Вона знизала плечима.
— З тої самої причини всі терплять таких, як Дау і Дікон. Це Ківара. Життя тут важке. Нам доводиться триматися разом. Ти поїхав, Люк залишився. Отже, всю провину звалили на тебе.
Аарон кинувся на нього, і Люк позадкував.
— Легше, — зронив він, коли Аарон схопив його за плече. Спіткнувшись, вони покотилися на землю. Приземлилися з глухим ударом, і в Люка з пальців випала цигарка. Підійшла Еллі й затоптала її.
— Обережно з вогнем! Ти вже й так усіх налякав, хочеш нас ще й спалити?
Аарон, який притиснув Люка своєю вагою, відчув, як той наїжачився від її тону.
— Господи, Еллі, хто тобі солі на хвоста насипав? Зненацька розучилася сприймати жарти? — Люкові, хай як він старався, не вдалася весела бравада. Від його поту відгонило алкоголем.
— Тобі ніхто не казав? — відрізала Еллі. — Жарти взагалі-то повинні бути смішні.
— Боже, що з тобою коїться останнім часом? Розлюбила пити, розлюбила сміятися. Майже не виходиш гуляти, постійно стирчиш у тій дурнуватій забігайлівці. З тобою так нудно, Еллі, що вам з Аароном, мабуть, треба зійтися. Два чоботи пара.
Нудно. Коли слово вилетіло, Ааронові здалося, що Люк його вдарив. Він недовірливо втупився в друга, а тоді, схопивши за сорочку, з такою силою відштовхнув, що Люкова голова з виляском гупнулася об землю. Важко дихаючи, він скотився з Люка, навіть не глянувши на нього.
Еллі дивилася на розпластаного в куряві Люка з виразом, який був гірший за злість. Це була жалість. Усе навкруги немов завмерло.
— Ось як ти думаєш? — стала вона над ним. — Думаєш, що в тебе нудні друзі, бо зберігають тобі вірність? Бо час до часу виявляють трохи здорового глузду? Єдиний жарт тут — це ти, Люку. І те, що ти вважаєш прийнятним використовувати людей для своєї розваги.
— Стули пельку! Я не використовую.
— Використовуєш, — не замовкала Еллі. — Причому всіх нас. Мене. Аарона. Оцю свою дівчину. Ти вважаєш нормальним лякати людей, які тебе люблять? Зіштовхувати їх між собою? Для тебе це все велика гра, — похитала вона головою. — Ось що в тобі найбільше лякає.
Довгу хвилю всі мовчали. Слова висіли між ними в повітрі, як туман; усі четверо старалися не дивитись одне на одного. Еллі ворухнулася перша і, різко розвернувшись, пішла геть не озираючись. Люк і Аарон, лежачи на землі, поглянули їй услід, відтак зіп’ялися на ноги. Аарон досі не міг дивитися на Люка.
— Сука, — пробурмотів Люк у спину Еллі.
— Гей! Не обзивай її, — різко кинув Аарон.
Еллі немов і не чула ні того, ні того: так і йшла собі рівним кроком. Люк, розвернувшись, з розмаху
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посуха», після закриття браузера.