Читати книгу - "Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка"

«І як це розуміти? Дідько... Вона справді це робить?»

Артем стояв біля вікна, тримаючи руки в кишенях, і з похмурим виглядом спостерігав, як Аліна, яка опинилася Альоною, роздає жебракам милостиню. Доларами. Його доларами.

Він сказав Алі правду, він віддав їй всю готівку, яку знайшов у гаманці. Звичайно, там було небагато, чисто на каву та бензин, але все-таки. Не біля церкви ж їх роздавати.

Неслабка така милостиня по сто баксів.

А ті від щастя ледь свідомість не втрачають, обступили дівчисько, радіють. Один, який кульгавий, схопив банкноту і так чкурнув, що аж милиці загубив. Щоправда, вчасно схаменувся, повернувся.

Артем одного разу бачив цього хлопа з вікна, як він після «трудового» дня в сусідній провулок звернув, сунув милиці під пахву і неквапливо пішов далі. Але й тоді накульгувати не забував за звичкою. А тут помчав полохливою ланню...

Асадов дивився і похмурів ще більше. У грудях оселилося і міцніло почуття, що прямо зараз він робить помилку. Велику та невідворотну. І причина була в ній, в Алі.

Артему не хотілося відпускати дівчину. Але він і не брехав, коли казав, що на даному етапі найменше потребує стосунків. І що максимум, який може запропонувати — періодичні нечасті зустрічі без зобов'язань.

Проблема в тому, що сексу зазвичай потрібно набагато більше, ніж можна отримати з нечастих зустрічей, і добирати його Артем все одно буде. За місцем. Перешкод для цього немає жодних.

То може варто було забрати Алю з собою, поселити ближче, щоб ці зустрічі зробити частими? І тоді нічого не доведеться добирати...

Йому тоді по вінця. Вона поки була в кабінеті, Артем ледве стримувався, щоб не розвернути дівчину і не втиснути обличчям у стіну. Або змахнути зі столу все зайве і посадити туди Алю...

Але боги. Вісімнадцять! Вісімнадцять, бісове лайно, гребучих років!

Звичайно, все могло бути набагато гіршим, їй могло виявитися сімнадцять. І тоді вітаю, кримінальний кодекс. Фантастичне везіння, інакше не скажеш.

Артем не зрозумів, що вона незаймана, тому що незайманих у нього не було. Жодної. Якщо випадково траплялися, він розлучався, не допускаючи близькості. Навіщо?

Йому не потрібні зайві проблеми. Кому дуже треба, достатньо клінік, де дефлорацію проводять хірургічним шляхом.

Задоволення має бути обопільним.

Але варто було згадати Аліну, тобто Альону, спочатку в басейні, потім у тісній спальні флігеля, куди він її відніс. Артем і забув, що працює у себе, до себе до спальні спочатку поніс.

І все. Усі його уявлення переверталися з ніг на голову.

«Я закохалась. Тільки не в тебе. У того хлопця». Артем розмахнувся і засадив кулаком у стіну.

Звіздець. Ну не звіздець, га?

Все це брехня. Він сам себе намагається обдурити. Головна причина — історія з Аліною. Не з тою, яка Альона, а яка Гордєєва.

Тепер ідея підставити дівчину Гордія здавалася не просто ідіотською, а мерзенною. Низькою. Негідною. Як можна було вважати це помстою?

Якщо друзі впізнають, одразу зрозуміють, у чому річ. Назар точно просіче. Гордій тим більше. Але найбільше підгоряло, що дізнається Аля, Альона. Вона не повинна нічого знати.

Можливо потім, хай мине час. Але дівчина, яка приїжджає прибирати чужий будинок, і відмовляється від двох тисяч доларів, явно варта уваги. І в принципі заслуговує набагато більшого, ніж він може зараз запропонувати.

До речі, звідки тоді брендові шмотки? На ній все було лакшері, преміум-клас.

Як і вона сама.

Його безпечники накопали ціле досьє, треба прочитати, хто вона взагалі така і звідки взялася. Ось у літаку і прочитає.

Дівчина закрила сумочку і пішла до головного проспекту. І коли її худенька пряма спина зникла з очей, у Асадова було почуття, ніби він щойно щось втратив.

На секундочку...

***

Янка надзвонює кожні п'ятнадцять хвилин. Спочатку я скидаю, потім перевожу телефон у беззвучний режим.

Не хочу розмовляти, і це стосується не лише Янки. Ні з ким не хочу, навіть із бабусею.

Мені погано. Так, напевно, ніколи не було, навіть коли померла мама. Тоді це було горе, а зараз, крім того, що мені дуже боляче, я відчуваю пекучий, болісний сором.

Перед собою, перед невідомими Гордєєвими, перед Янчиною мамою. Навіть перед бабусею, хоч вона й не знає. Але найбільше, звісно, ​​перед Артемом.

Щоправда, невідомо, як його насправді звуть, але мені навряд чи стане легше, якщо це дізнаюся.

Перед очима стоїть його зневажливий вираз обличчя, з яким він зустрів мене у своєму офісі. Зрозуміло, чому. Він думав, що ми з Янкою сусідські гості, а ми виявились звичайними поломийками.

Але ж Артем сам наводив лад на ділянці, навіть косив траву. І нам покосив, точніше, своїм сусідам. Отже, причина не лише в тому, що Янка — донька прибиральниці, а я її подруга. Або взагалі не в цьому.

Як не дивно, я розумію почуття Артема. Він сказав прямо: брати чуже не можна. І ми в його очах лише дві безпринципні особи, які безсовісно користуються чужим майном.