Читати книгу - "Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка"

Найприкріше, що для мене це теж неприпустимо, але хіба це тепер комусь доведеш? Тепер можна лише згоряти від пекельного сорому.

Я і згоряю.

Одного зрозуміти не можу, навіщо Артем мені збрехав? Навіщо сказав, що він різноробочий?

Я то ламаю над цим голову, то знову згоряю від сорому, то мучуся зі своїм коханням. Не хочу, а все одно згадую, як ми цілувалися у басейні. І як не тільки цілувалися, теж...Серце ниє від болю, а від спогадів пробирають сироти. Він не грав зі мною, йому справді зі мною було добре. А як мені було з ним, він сам бачив.

То невже для чоловіків взагалі не важливі почуття, лише секс? І він не обманював, коли казав, що просто мною користувався?

Від цих думок сльози течуть, не зупиняючись. Доводиться ховатися від бабусі, щоби вона нічого не помітила. Якщо причепиться з розпитуваннями, відкрутитись просто так не вийде.

Я навіть про тестування забуваю, добре бабуся вранці будить. Через силу за сніданком запихаю в себе бутерброд і плетусь до університету.

Відповідаю на запитання на автоматі, навіть не замислюючись. Мені зараз байдуже, пройду я тестування чи ні. Першою здаю роботу та виходжу з аудиторії.

— Алечко, — мене хапають за руку, коли я переступаю поріг. Янка.

А я смикаюсь і здригаюся від звуку власного імені.

— Не називай мене так, — шиплю, висмикуючи руку. На мій подив вона жалібно схлипує.

— Так, Альоно, вибач. Це я у всьому винна. Асадов почув, як я тебе називаю Альою, і вирішив, що ти Аліна.

Мозок опалює короткий спалах: Артем вдавлює мене в борт басейну і шепоче «Аліно, яка ж ти...»

Тепер я хапаю Янку за руку.

— Чому Аліна? І який Асадов?

— Такий. Пожежник наш австралійський. Тільки він не пожежник і не сантехнік. Він Артем Асадов, син власника «Паралелей». Це мережа готелів, вони мільярдери, Альоно.

Я хапаюся за Янку обома руками, щоб не впасти.

— І ти знала?

— Звідки? — пирхає вона. — Я й маминих господарів не знаю, якісь Гордєєви. А ось чому Асадов вирішив з тобою запалити, знаю.

Від хвилювання навіть починаю заїкатися.

— Звідки... ти... Хіба я...

— Вони спершу до мене прийшли, Альоно, люди Асадова, — винувато ховає очі Янка, — почали розпитувати. Думали, що то я була. Я й здогадалася, що ти в Асадова ночувала.

Жар обпалює обличчя, але я беру себе в руки.

— У нас з ним нічого не було, — говорю рівно, — я їздила забрати кота. І було пізно повертатись.

Вона згідно киває, але по очах бачу, що не вірить. Ну і нехай. Мені яка різниця? Ось тільки...

— Яно, чому ти вважаєш, що Артем спеціально все підстроїв? — уважно вдивляюся в обличчя подруги.

— Якщо мені пробачиш, розповім, — швидко відповідає Янка. І просяче заглядає у вічі. — Альонко, я справді не хотіла, я думала, ми просто класно проведемо час. Та вони місяцями там не з'являються, ці Гордєєви. Ну не гнівайся на мене, будь ласочка! Ходімо каву пити?

Я не хочу більше мати справу з Янкою, але цікавість бере гору. А сердитися на неї я справді не повинна. Мені ніхто не заважав викликати таксі та поїхати з Марселем додому. Попросити в Артема позику грошей. Піти пішки. Зачинитись у кімнаті і не виходити.

Це було тільки моє рішення, і нема чого перекладати відповідальність на Янку. А правду я знати мушу.

— Добре, ходімо, — киваю і першою йду до виходу.

***

— У Гордєєвих цих, у яких мати прибирає, є син, Сергій. Вони з Асадовим однолітки, з дитинства дружать. Артем з дівчиною зустрічався, довго, років зо три. Начебто все серйозно було. А потім вона з Гордєєвим загуляла, — каже Янка, а в мене в грудях все горить від образи. Не можу спокійно слухати про дівчину Артема.

Виявляється, він здатний на серйозні стосунки, не лише на одноразовий секс. Цілих три роки! Значить, він її кохав, цю дівчину?

Ревно палить, обпікає, а від того, що Артем може когось любити, хочеться плакати.

Будь-кого, тільки не мене. І стосунки в нього можуть бути з будь-ким, тільки не зі мною.

Я розумію, як це безглуздо. Він не мій, він мені ніхто. А я для нього зовсім порожнє місце. У нас немає жодної спільної точки, в якій ми перетиналися б. Хоча ні, я могла б влаштуватися до нього прибиральницею.

Мабуть, на цьому все.

А Янка продовжує мої тортури:

— Асадов із дівчиною розлучився, взагалі з країни поїхав. Сергій її теж покинув, знайшов собі іншу. Навіть одружитися зібрався. Вгадай, як її звуть?

Що тут вгадувати? Я й так здогадалася.

— Аліна? — питаю похмуро. Подруга закушує губу та киває з винним виглядом.

— Так. Гордєєв називає її Алею. Коли Асадов нас побачив і почув, як я тебе кличу, вирішив, що ти дівчина Сергія.

І тільки тут до мене доходить, що вона має на увазі. Піднімаю голову і питаю вражено: