Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

Розділ 6

– Міледі, ваш транспорт чекає надворі, – відрапортував дворецький.

– Передай, щоб зачекав. Сардинія ще не спустилася.

– Як забажаєте, – кивнув головою і пішов передати відповідь гондольєру. Дерев'яний годинник вибухнув гучним боєм. Через відкриті маленькі дверцята з'явилася механічна зозуля і прокричала п'ять раз. Я нервово подивилася на птаха ­– ми вже мали виходити. Запізнення не зіграє нам на користь. Впевнена, що половина королівства прибула до палацу ще з самого ранку. І тільки наша трійця ніяк не може зібратися. Де ж носить цю русалку?

– Я за нею. Якщо не встигла одягнутися, піде в чомусь мати народила.

Поспішила на другий поверх у східне крило, де знаходилась кімната Сардинії. Я закипала – на кону моя свобода, життя брата, а ця безвідповідальна особа своєю повільністю могла на всьому поставити хрест. Похапцем підійшла до кімнати русалки і завмерла – за дверима розмовляли двоє, і другий голос був належав чоловіку. Не стала чекати і різко відкрила її, бажаючи викрити обман, але побачила одну дівчину.

– З ким ти розмовляла?

– Я? Ні з ким, вона нервово засміялась, видаючи обман.

Я зазирнула під ліжко, відчинила шафу та подивилася за портьєрами. Нікого не було. Чоловік же не міг сховатися в маленьку скриню біля ліжка? У нього навіть гному не вмоститися.

– Гаразд, – сказала розгублено, не акцентуючи на своєму промаху, – ходімо, на нас чекає човен.

Русалка кивнула, схопила сумочку і перша вийшла з кімнати. Зачиняючи двері, я ще раз обвела поглядом помешкання, але так нікого й не побачила.

***

Мої компаньйонки вже розташувалися на своїх місцях у гондолі і невдоволено поглядали на мене.

– Це хто ще на кого чекає? Найнетерпляча прийшла останньою, – обурився Даніель.

Сьогодні він був вбраний у смарагдову сукню з білим коміром із рюшів під горло. На голові красувався об'ємний капелюх з павичем пір'ям. Наряд Сардинії був більш сором’язливий. На ній була світло-блакитна сукня, оброблена білим мереживом. Вона виглядала ніжно і чарівно. Для себе я обрала сукню винного кольору з відкритими плечима, розшиту золотом. У боротьбі за увагу принца у хід йшло все – від гарних тканин до коштовностей, що були взяті у прокат.

Не інакше як дивом можна назвати те, що нам удалося знайти місце для стоянки. Головний пірс був переповнений, здавалося, човни скоро ставатимуть один на інший.

Леді та джентльмени в дорогих вбраннях йшли до головного палацу. Біля входу щільним коридором стояла почесна варта з солдатів у ошатних шинелях. А чим ближче ми наближалися до бального залу, тим виразніше було чути музику симфонічного оркестру. Я з побоюванням поглядала на всі боки, побоюючись зустрічі з Брієром. Після того поцілунку на балконі вже уявляла гору дотеп, яку він приготував.

Ми ввійшли до тронної зали, залитої світлом кришталевих люстр. Король Річард вже почав свою промову. Поруч із ним стояв принц Монті та Себастьян Брієр.

– Дорогі пані, щоб вирівняти шанси кожній і не влаштовувати свар через брак часу, містер Брієр запропонував невелике диво… – король загадково посміхнувся, дивлячись на відьмака – …яке триватиме рівно до півночі. І з останнім ударом годинника все повернеться на свої місця.

Сотні запрошених почали перешіптуватись, боязко поглядаючи на чаклуна. Брієр підняв над головою свою тростину, рукоятка у вигляді черепа яскраво засяяло. Це свічення ставало сильнішим, і незабаром я не змогла на нього дивитися, заплющила очі і відвела погляд, як і багато хто в цьому залі.

– Ви можете розплющити очі, – сказав король Річард.

Я обомліла – короля на колишньому місці не було. Зате всі чоловіки довкола перетворилися на копії принца Монті.

– Як ви зрозуміли, ми вирішили убезпечити принца і дати можливість вільно поговорити з тими претендентками, які йому справді сподобаються, – сказав «принц» з місця короля.

– Що це означає? Принц розмножився та зможе поговорити з кожною? – Запитала русалка.

– Ні. Принц один, як і був. Інші фальшивки.

– А де Елла? — спитала Сардинія, дивлячись на принца, на якого перетворився Даніель.

– Міледі в капелюсі з пір'ям? – басистим чоловічим голосом спитав брат. – Вона відійшла, – біс галантно поцілував руку русалки, від чого та почервоніла. – До речі, я справжній принц Монті. Тільки нікому не кажіть, бо мене зараз розірвуть на частини. Мене спеціально перенесли до центру зали, а біля короля стоїть мій двійник.

– Мізріель, ти чула? Нам пощастило, він справжній принц.

Скептично оцінюючи самозванця, промовила:

– Не варто вірити кожній гарній обгортці, Сардиніє. Навіть за відпрасованою лівреєю може ховатися чорт у спідниці.

Самовдоволена посмішка покинула обличчя двійника.

– Вимушений відкланятися, державні справи, – Даніель так швидко шмигнув у натовп, що я не встигла його зупинити. Заспокоювало те, що опівночі чаклунство розсіється, і він знову стане собою.

– Що нам тепер робити? – розгубилася русалка, оглядаючи наповнений принцами зал.