Читати книгу - "Новорічний поцілунок , Міра Лей"

- І яке буде твоє наступне бажання? - запитую з цікавістю, затамувавши подих. 

- Чому ти завжди в універ заплітаєш волосся, то у хвіст, то в пучок? - неочікувано запитує хлопець. 

- Не знаю, так зручніше! - трохи спантеличено відповідаю, оскільки не розумію до чого це питання. 

- У тебе дуже красиве волосся! Тобі треба частіше його розпускати! - заявляє Соколовський, тим самим ще більше збиває мене з пантелику. 

- Не розумію...! 

- Це і є моє наступне бажання! Хочу, щоб в універ ти ходила з розпущеним волоссям! - пояснює Влад, чим не аби як, мене дивує. 

- Для чого це тобі? - здивовано запитую. 

- Таке моє наступне бажання! - спокійно відповідає Соколовський. 

Таке прохання хлопця мене, м'яко кажучи здивувало. Я не могла зрозуміти, яке діло Соколовському до мого волосся. Проте, це дивне бажання, я взмозі виконати без жодних зусиль. Так і бути, піду завтра з розпущеним волоссям. Тільки ось, щоб мати гарний вигляд, прийдеться сьогодні помити голову. Тим я й зайнялася, як тільки прийшла додому. 

Вийшовши з ванної кімнати, бачу пропущений виклик від Лесі. Дивно, що дівчина телефонує так пізно. Тому, швидко перенабираю подругу. 

- Привіт. Ти чому трубки не береш? - запитує дівчина, як тільки бере телефон. 

- Привіт. Була в душі, тому й не чула дзвінка. Щось сталося? Ти чому так пізно телефонуєш? - цікавлюся в подруги та ставлю телефон на гучномовець, і щоб не гаяти час берусь обережно витирати вологе волосся. 

- Глобально нічого! - заспокоює дівчина, проте не надовго - Та боюсь, тобі не сподобається, те що зараз розкажу! - так і знала, що мусить бути якесь але. 

- Розповідай! - кажу важко видихаючи та навіть відставляю рушник в сторону, щоб нічого не проґавити. 

- Отже, говорила я сьогодні з Ігорем, і він якось обмовився, що Андрій в суботу іде на весілля.. - жваво починає розповідати подруга, та я швидко її перебиваю. 

- Лесь, якщо чесно, то мені зовсім не цікаве життя Андрія. 

- Повір, цю інформацію тобі цікаво буде почути - гримає дівчина. 

- Ок, давай викладуй! - таки здаюся і вирішую послухати, що такого цікаво сталося в мого колишнього кохання. 

- Так ось, кажу що, Андрія разом з його батьками запросили на весілля, до сина одного з батьківських партнерів по бізнесу. 

- Ну? - не терпляче запитую - І що тут цікавого? 

- А те, що весілля повинно відбутися в суботу, у ресторані "Золотий Лев" - нервово видає подруга, а мене від її слів кидає в жар. 

- Ні!!! - тихо протягую, не вірячи власним вухам. У ресторані "Золотий Лев", в суботу має бути весілля Наді. 

- Підозрюю, в суботу ви з Андрієм побуваєте на одному весіллі - досадно каже подруга - А ще мимо батьків Андрія, має бути ще і його дівчина - останні слова мене здається добивають остаточно. 

- Чорт! - мимоволі виривається з моїх уст. 

- Так до чого я тобі це все розповідаю - діловито продовжує дівчина - Думаю, правильним рішенням було б, послухати бабусю, та попросити Соколовського піти зі тобою. Алло, ти мене взагалі слухаєш?
- Так - ледь чутно відповідаю. 

- Якщо ти прийдеш з таким хлопцем як Влад, то здивуєш всіх. І твоїх дядька з тіткою, і Андрія з його батьками! - мрійливо розповідає подруга, і я чудово розумію що дівчина права, проте, цьому не бувати. 

- Я не буду Соколовського просити про це - твердо кажу, обрізаючи все надумане. 

- Що? Але чому? 

- Сьогодні я попросила Влада, щоб в університеті ми удавали наче не знайомі. Як після цього я можу просити його піти зі мною на весілля моїх родичів - не охоче, та все ж, пояснюю подрузі. 

- Стоп! Ти сьогодні бачилась зі Соколовським? - здивовано запитує Леся. 

- Так, він заходив до нас в кафе! - на цього вирішую завершити розповідь. Як тільки розкажу що в мене було побачення з Соколовським, подруга так просто від мене не відстане. 

- Отже, цих вихідних ти ночувала в Соколовського, а він у тебе, а ще сьогодні він приходив в кафе якому ти працюєш. І ти просила, щоб в універі ви вдавали вигляд наче не знайомі? Я правильно розумію? - якось занадто емоційно перепитує дівчина. 

- Угу! 

- Подруго, тобі там що, за ці вихідні холодний вітер голову відморозив? - нервово кричить Леся, проте, її слова викликають у мене посмішку. Оскільки розумію, що подруга просто хвилюється за мене. 

- Так, Леся! Я й справді про це попросила і зовсім не шкодую! Мені вистачило однієї навіженої Сніжани, через яку я поплатилася перемогою в змаганнях. А проблеми в універі, мені зараз не потрібні - подруга декілька секунд мовчить, наче щось обдумує, а тоді уже спокійніше каже. 

- Погоджуюся, що охочих повисмикувати тобі волосся, буде вдосталь. Але я впевнена що, Соколовський тебе б захистив. 

- Мені не потрібен його захист і проблеми теж! І давай на цьому закінчимо, цю тему. 

- І що ти тепер робитимеш? Твої родичі очікують побачити тебе з хлопцем - співчутливо запитує дівчина. 

- Не знаю! - важко кажу потираючи рукою очі - Можливо попрошу Пашу сходити зі мною. В будь-якому якому разі, завжди можна сказати, що мій хлопець захворів або виникли термінові справи. 

Ми ще трохи поспілкувалися з подругою, а тоді попрощавшись я взялася за переклад який отримала сьогодні зранку. 

Та, як на зло, зосередитись у мене ніяк не виходило. В голову лізло безліч дурних думок. Я й до цього часу не у великому захваті була від того, що на весілля треба іти, а ще дізнавшись що там буде Андрій зі своєю дівчиною, так взагалі все бажання пропало. 

Подруга права, якби, я прийшла туди з Соколовським, то втерла б усім носа. Цей хлопець вміє справити гарне враження, навіть якби, вони не знали наскільки він багатий. Соромно признатися, та мені так хотілося показати своїм родичам що у мене теж все добре. Впевнена, що на весіллі вони точно не опустять можливості похизуватися тим, яка їх доня розумниця та красуня, знайшла собі багатого чоловіка і весілля вони проводять у найдорожчому ресторані міста. Ні, я за Надю звичайно рада, ось тільки цинізм її матері мене дратує. 

Та й, перед Андрієм мені теж хотілося показати що у мене все добре. Що світ клином не зійшовся на ньому одному і я можу бути щасливою без нього. І наче я це пережила, наче забула, ось тільки страшно знову зустрітися з ним. А якщо я побачу його й почуття прийдуть з новою силою? Чорт, що я верзу? Як же я заплуталась! В будь-якому випадку час лягати спати, а з усім іншим я розберуся пізніше. 

Наступного дня, я як і обіцяла на пари прийшла з розпущеним волоссям. І реакція моїх одногрупників не заставила на себе чекати. Я отримала багато компліментів і більшість сказати що мені так, набагато краще. Також було декілька студентів які віталися зі мною в коридорі, та вітали з другим місцем на змаганнях. Словом такої уваги, як за сьогоднішній день я не отримувала за весь час навчання в університеті. Напевно треба частіше так ходити на пари. 

На перерві я сиділа на своєму звичному вікні в холі та готувалася до наступної пари, а заодно й чекала на Аню, яка мала підійти з хвилини на хвилину. Раптом помічаю, що на телефон прийшло нове сповіщення. 

Влад: "Тобі так дуже личить. Радий що ти виконала моє прохання" 

Катя: "Дякую" 

Коротко відписую та мимоволі посміхаюся, а тоді проводжу поглядом по присутніх. І уже через декілька секунд натикаюся на чорні наче вир очі. Хлопець сидить в компанії друзів, які щось весело обговорюють, проте він не бере участі в розмові, вся його увага прикута до мене. Він не зважаючи на друзів відкрито розглядає мене. На щастя хлопці, цього не помічають. 

Я декілька хвилин змагаюся з Владом, у зоровому двобої, та таки здаюся, й перша відводжу погляд, вдаючи наче щось читаю у своєму зошиті. Проте, всі мої думки забиті хлопцем, і я борюся з великим бажанням знову не глянути на нього. 

- Кхе, кхе! - зовсім поруч чую звуки які привертають мою увагу. Відставляю в сторону зошит та від здивування завмираю на місці. Адже, біля мого вікна стоїть Сніжана, з цікавістю розглядаючи мене. 

- Привіт! - несподівано вітається дівчина, чим дивує мене ще більше. Я навіть для впевненості повертаюся назад, та перевіряю чи нема позаду мене ще когось. Оскільки не розумію, що цій дівчині від мене потрібно - Кажу привіт! - ще раз каже дівчина, після мого мовчання. 

- Чого тобі? - сухо запитую, переводячи погляд знову на зошит, тим самим демонструючи, що мені не надто приємна її присутність. 

- Я .. цей...! - запинається дівчина, оглядаючись по сторонах. Зараз вона виглядала доволі розгубленою, і це було дивно. 

- Ти якщо раптом знову вирішила зарядити пилочкою по моїй нозі, то давай уже краще по лівій, а то права ще добре не зажила! - глузливо кажу відставляючи зошит в сторону. 

- Що? О ні, ні звичайно! - перелякано тарахкотить жаба - Я хотіла попросити, вибачення! - видає дівчина, чим не аби як мене дивує. 

- Чого це раптом? - здивовано запитую, не вірячи власним вухам. 

- Я була не права! Вибач!- нервово каже Сніжана, оглядаючись по сторонах - Це в принципі все, що хотіла сказати! Побачимось! - на останок кидає дівчина, повертається та швидко йде. Я ж, залишаюся здивованою сидіти, не розуміючи, що тільки що відбулося. 

- Що вона в тебе хотіла? - запитує Аня, підходячи ближче до мене, й проводжаючи поглядом жабу. 

- Не повіриш! Просила вибачення! - весело кажу, ще до кінця не усвідомлюючи, що це правда. 

- Сніжана? Вибачення? - здивовано перепитує дівчина. 

- Сама здивована! - відповідаю, а тоді уже серйозніше додаю - То як, йдемо в їдальню? 

- Так! 

Їдальня у такий час була на половину порожня, тому ми швидко купили обід та присіли за вільний столик. 

- До речі, ти не знаєш де Паша? Сьогодні на парах його немає, на дзвінки він також не відповідає! - вирішую запитати в подруги, підозрюю вони спілкуються частіше. 

- Паша в лікарні! - несподівано заявляє дівчина. 

- Що сталося? 

- Порвав зв'язки на нозі! Він цих вихідних їздив на лижах кататися, і десь не вдало приземлився - швидко пояснює дівчина. 

- Ого, як він себе почуває? - стурбовано запитую. 

- Не погано, сьогодні вже виписують з лікарні! - відповідає подруга, а тоді трохи подумавши запитує - Можливо ми на тижні сходимо та провідаємо його? 

- Так звичайно! - швидко погоджується - давай в четвер? В цей день у мене немає змін в кафе! 

- Ок. Тоді домовилися! 

Пообідавши, ми з Анею відправилися, по своїх аудиторіях. У мене залишилася ще одна пара, після якої я поїхала в кафе. Сьогодні відвідувачів було доволі багато, робота кипіла і я не зчулася, як до закінчення зміни залишилося менш як годину. Мушу визнати, що ввесь цей час поглядом, я шукала Соколовського. 

Також не обійшлося без допитів Олі, стосовно Влада, та й не тільки Олі, цей хлопець привернув до себе увагу, цілого колективу. І всі мої доводи, що це лише мій знайомий, ніхто навіть слухати не хотів. 

- Катя, тут тебе просять! - кличе мене Оля, вказуючи на невеликого хлопця у формі кар'єра. 

- Мене? - здивовано перепитую, та прямую до хлопця. 

- Катерина Стрілецька? 

- Так! 

- Для вас посилка! - вказуючи на невелику червону коробку, та передає мені бланк з ручкою - Розпишіться! 

- Ви впевнені що це мені? - здивовано перепитую, оскільки не маю жодного уявлення, від кого це могло б, бути! 

- Якщо ви Катерина Стрілецька - тоді впевнений! - серйозно каже хлопець. 

У мене ж не залишається вибору, як розписатися та отримати пакунок. Проте, відкрити його не встигаю, оскільки час бігти на маршрутку. Час уже пізній, і якщо запізнюся, то прийдеться їхати на таксі. Тому кладу коробку в пакет, та швидко вибігаю. 

Всю дорогу мене з'їдає цікавість, що в коробці та від кого вона. І як тільки опиняюся в дома, першим ділом берусь відкривати її. Чого тільки варта яскраво червона коробка, зв'язана чорною стрічкою. Цікаво, що в середині? Обережно тягну за стрічку та відкриваю коробку, й завмираю від здивування.