Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жінка в джинсах підійшла до мене, щоб подякувати за критику керівника поліції, якого звинувачували в побитті дружини. Я й гадки не мала, що вона також працює в поліції, доки вона не дістала з кишені свій жетон. Жінка розповіла, що поліцейські, з якими вона працює на одній зміні, високо оцінюють мої колонки.
Ще одна жінка зателефонувала мені, щоб розповісти, що вона знайшла мою колонку з «життєвими уроками» в кишені чоловіка після його смерті. У нього діагностували рак, і після цього він прожив лише 45 днів.
У кожній професії є люди, які роблять усе можливе, щоб не зашкодити іншим, і ті, кому просто байдуже. Я була знайома з одним громадським адвокатом, який називав своїх клієнтів «сміттям», і водночас із тими, хто затримувався на роботі допізна — абсолютно безкоштовно, — щоб витягти своїх підзахисних із в’язниці. Я зустрічала поліцейських, які полюбляли виписувати штрафи, щоб виконати свою норму, і офіцерів, які не штрафували автівки з простроченими номерами в бідних районах, бо знали, що для них стодоларовий штраф — то вартість харчів на цілий місяць.
Я зустрічала суддів, що отримували неабияке задоволення від своїх абсурдних вироків, які виносили публічно, — просто щоб потрапити на телебачення. Але зустрічала й інших, таких як Джоан Сіненберґ, що були суворі, але справедливі. Один чоловік ридав у залі суду, коли йому виносили вирок, бо в нього не було сім’ї і ніхто не писав би йому листи до в’язниці. Вона пообіцяла, що писатиме йому, і робила це щомісяця.
Річ не в тому, яку владу ти маєш на своєму робочому місці, а в тому, як її використовуєш. Я ніколи не забуду листа від жінки на ім’я Барб, яка поділилася зі мною своєю історією. Вона побилася об заклад зі своєю восьмирічною онукою Калістою, що та не зможе вимовити слово supercalifragilisticexpialidocious із «Мері Поппінс». Через два дні дівчинка зателефонувала їй і вимовила це слово. Барб вирішила відсвяткувати це вечерею у ресторані «Macaroni Grill».
Перед вечерею бабуся зателефонувала до ресторану й запитала, чи не міг би офіціант підійти до їхнього столика й запитати: «Дівчатка, ви святкуєте щось особливе?» Людина на тому боці слухавки могла б відмовитися, сказавши, що вони не марнуватимуть час на такі дурниці. Натомість, коли чоловік, якого звали Джим, дізнався про досягнення Калісти, він одразу погодився допомогти. Коли бабуся з онукою прибули до ресторану, він підійшов до їхнього столика й запитав, чи вони святкують щось особливе.
Коли Каліста розповіла йому про своє досягнення, він запитав, чи знає вона, з якого фільму це слово.
— Звісно, це з «Мері Поппінс», — відповіла дівчинка.
— А в тебе є цей фільм? — поцікавився чоловік.
У дівчинки його не було. Вони брали фільм напрокат у бібліотеці.
— Тепер буде, — сказав Джим і простягнув Калісті DVD з рожевим бантиком.
Перш ніж піти додому, Каліста запитала в бабусі, як цей чоловік дізнався, що вони щось святкують. Спочатку дівчинка припустила, що він був шпигуном, а потім вирішила, що то був янгол.
Він і був янголом.
Висновок?
Будь одним із тих, хто допомагає. Моя донька виросла, переглядаючи програму Містера Роджерса. Щодня вона «прикипала» до телевізора, спостерігаючи за цим нудним чоловіком у нудному светрі-кардигані, слова якого лилися неквапно, мов меляса. Одного разу я до нього прислухалася. Чоловік говорив, як проповідник. Лише після його смерті у 2003 році я дізналася, що він був висвячений на пресвітеріанського священика.
Я й гадки не мала, наскільки потужними були його ідеї, аж доки ми не втратили 20 дітей під час стрілянини в школі «Sandy Hook» у Ньютауні, штат Коннектікут. Що ми скажемо своїм дітям? Як їм тепер довіряти життю? Чи ми самі зможемо йому довіряти?
І тоді люди почали активно цитувати Містера Роджерса. Якось він сказав, що коли був маленьким і бачив у новинах жахливі сюжети, його мама завжди казала: «Шукай тих, хто допомагає. Ти завжди знайдеш таких людей». Його слова допомогли нам пригадати, що у світі багато людей, які готові нам допомогти.
У таких ситуаціях у душі починає панувати спокій. Ти відсторонюєшся від тих, хто хоче тобі зашкодити, і шукаєш помічників.
А ще краще самому бути таким помічником.
Урок 23
Важливо знати і свою «суперсилу», і свій «криптоніт»[10]
Одна людина може змінити світ.
Звідки я про це знаю?
Я працюю з Кларком Кентом[11].
Серйозно!
Майкл Санджакомо — енергійний кучерявий чоловік, який береться до всього з ентузіазмом і емоціями десятирічного хлопчика. Майкл працює репортером у газеті «Plain Dealer» і відмовляється дорослішати. Він і досі читає комікси. Придумує комікси. Досі вірить у супергероїв і в те, що Супермен уміє літати.
І це чудово.
Не так давно Майк узявся до сміливої, мужньої і трохи божевільної справи. Він повірив у те, що може врятувати будинок Супермена. Справжнісінький. Справжню будівлю з цегли й цементного розчину — триповерховий блакитний будинок із червоним оздобленням за адресою 10622, Кімберлі авеню.
Чоловік із надможливостями народився в Клівленді, штат Огайо, понад 75 років тому.
Його будинок майже розвалився через недбалість, незважаючи на всі спроби мешканців підтримувати його в нормальному стані. А потім до містечка прибув один письменник. Романіст Бред Мельтцер хотів побачити кімнату, у якій двоє хлопчиків із Ґленвіля створили найвідомішого супергероя людства. Власники будинку влаштували для нього екскурсію. Бред зняв усе на відео і поділився ним на сайті www.OrdinaryPeopleChangeTheWorld.com. Він сказав глядачам: «Я вірю, що звичайні люди здатні змінити цей світ».
Звичайні люди? Не супергерої?
— Хочете дізнатися, як у світі з’явився Супермен? — питає Бред. — Двоє хлопчаків — Джеррі Сіґел та Джо Шустер — були настільки бідними, що їм доводилося малювати на зворотному боці шпалер. Вони придумали чоловіка, якого не бере навіть куля, і назвали його Суперменом.
У цьому відео він заходить до будинку Супермена і, кімната за кімнатою, показує нам, як протягом десятиліть Клівленд не зміг урятувати будівлю відомого героя. Стіни й стеля геть прогнили. Вимикачі тримаються на червоній клейкій стрічці. Сумне видовище, яке супроводжується піснею «Навіть герої мають право на мрії».
Він змусив мене замислитися над тими ночами, коли я ще дитиною уявляла себе сильнішою і кращою, читаючи всі ті комікси під
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя», після закриття браузера.